Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Знаю, Єва Дев'ять. Це одна з тих речей, які мені дуже подобаються.

Він простяг руку, як колись робила Матр, і Єва вклала в неї свою маленьку долоню. Разом вони вступили у величезний тунель.

Грандіозна шахта на короткому відрізку йшла строго вниз, а потім згортала і йшла під землю більш порожнистою. Звивистий тунель тягнувся все далі у вологу пітьму і врешті-решт уперся в підземну доріжку.

- Ох! Та й копач цей наш Отто! – захопився Ровендер, оглядаючи стіни тунелю за допомогою ліхтаря, підвішеного до палиці. - Подивися на це.

Єва присіла навпочіпки. Земля під нею була твердою та щільною. Вона змахнула пісок і виявила безліч дрібних каменів, ідеально підігнаних один до одного. Дівчинка перевела погляд на земляні стіни та стелю.

– А це схоже на «Золоту рибку», правда?

Ровендер підніс свій ліхтар до її ліхтаря. З верхньої частини обліплених піском стін витріщалася на них «риб'я» голова – передня частина судна на повітряній подушці. Порожні ніші для фар стежили за мандрівниками внизу. Вони йшли далі і далі тунелем, і Єва впізнавала незліченні предмети, що мовчали зустрічали їх по дорозі: покажчики, інші літаючі судна і навіть один іржавий корпус робота. Десь попереду замаячили ворота, в які впирався тунель.

Ровендер підніс ліхтар ближче до арки: Єва побачила, що це великі двостулкові двері, замкнені й покриті багатьма шарами бруду та пилу. Одна стулка наполовину потопала в осадовій породі, але Єва все одно розрізнила там напис із знайомими їй символами.

Вона стерла бруд рукавом своєї туніки. Там друкованими літерами, що чудово збереглися, було написано:

ПУБЛІЧНА БІБЛІОТЕКА НЬЮ-ЙОРКА

Відділ рідкісних та архівних видань

Розділ 42. ДивЛа

З величезним зусиллям Ровендер Кітт зумів відкрити поховані під шарами часу двері. Вологий затхлий запах вдарив у ніс прибульцям, щойно вони заглянули в абсолютно темне приміщення. Ровендер кивнув і рішуче ступив усередину. Єва пішла за ним. Вони опинилися у великій круглій кімнаті.

Дівчинка оглянула архітектурну споруду, що розсипається: просторе приміщення без вікон закінчувалося вгорі склепінним куполом, який тримався на кам'яно-цегляних стінах. Внутрішнє коло підземної камери оперізувало безліч ярусів - до самого верху, і на кожному вздовж стін нагромаджувалися нескінченні стелажі, набиті битком старовинними томами. Бурі, пошматовані книги всіх розмірів і форм валялися тут і там: одні вивалилися купами з полиць, що прогнили, інші явно виставлялися напоказ – немов великі жовті метелики в скляних вітринах, що потріскалися. Єва пройшла до центру величезної бібліотеки. У гнітючій тиші лунали тільки кроки та дихання людської дитини.

- Тут багато-багато років ніхто не бував, - сказав Ровендер, і йому відповіла гучна луна, що пронеслася під куполом. Грандіозних розмірів столи рівними рядами стояли в центрі нижнього рівня і були покриті шаром пилу – як і старі стільці за ними. Частину меблів з'їли якісь комахи, окремі шматки деревини розсипались у потерть. При цьому інші непохитно й твердо стояли, все ще витримуючи натиск часу. - Як гадаєш, Мати здогадалася, що тут буде і чим це допоможе тобі?

- Не знаю, - відповіла Єва. Вона взагалі намагалася не думати про Матр.

- Єва, а що це за штуки тут зібрані? – Ровендер підібрав напівзотлілий том і подав його дівчинці.

- Це книги, - сказала Єва, і пожовклий папір розсипався в неї в пальцях і осів на підлогу. – Колись давно люди записували в них те, що довідалися чи вигадали.

Ровендер приголомшено заморгав, обводячи очима колосальні збори.

- Тобто такий банк даних?

- Не знаю, - сказала Єва і поклала те, що залишилося від книги, на стіл. – Я ніколи не читала жодної паперової книги. У Притулку їх не було. Це давнина, у них немає голограм та всяких інших інтерактивних елементів.

- Тобто від них ніякого толку?- Ровендер знову взяв у руки книгу. чомусь… знайомими.

- Омніпод казав, що отримує сигнал з цієї зони, - згадала Єва. - Напевно, звідкись у цьому залі. - Вона вдивлялася в темряву, шкодуючи, що приладу немає під рукою.

І шкодуючи, що поряд немає Матр.

Єва вийшла в саму середину, зайняту великим круглим столом з мармуровою стільницею. Вона зазирнула всередину кола і покликала:

– Рови, йди сюди!

– Що таке? — Ровендер швидко перетнув відстань, що розділяла їх, так що світло від його підстрибуючого ліхтаря проскакало по всьому підземеллю.

Єва ковзнула за стіл і помацала великий скляний екран. Спочатку на ньому відбивалися лише перешкоди, а потім він спалахнув м'яким пульсуючим світлом.

- Пфффт-Йоркська Публічна бібліо-фффт, Відділ рідкісних та архівних видань.

- Ого, - видихнула Єва. Не вірячи своїм очам, вона розбирала слова меню через павутину тріщин на товстому склі. Потім поклала руку на екран і промовила: - Це Єва Дев'ять. Чи є у цій зоні люди?

- Книги про людину пфффт на третьому пфффт четвертому ярусі, - відповів комп'ютер.

- Ні. - Єва нахилилася ближче і дуже виразно промовила: - Чи є в цій зоні якісь інші люди?

Комп'ютер замовк. Ровендер поклав руку на плече Єви. Спостерігаючи. Чекаючи.