Читати книгу - "Підкорити айсберг, Яніна Стець"

За кілька годин Новий рік, а настрій у Ліки нижче плінтуса. Тому довелося імітувати його, аби уникнути зайвих запитань. Їй і так було непросто пояснити, з ким вона десять хвилин розмовляла на східцях. Приїзд Матвія не давав їй спокою. Їхня розмова... Його зізнання в коханні. Боже, як сильно вона мріяла про це ще зовсім недавно, а зараз що?

Дзвінок на месенджер перервав її невеселі думки.

“Привіт!” — прийнявши виклик, Ліка привіталася з Олею.

“Салют з наступаючим! Як там наша мандрівниця?” — схоже, в Олі настрій був чудовий, голос бадьорий, усмішка на всі тридцять два.

“Нормально, а ти як?”

“Так що з настроєм? Припиняй мені цю хондру! Це через того бовдура, викинь його з голови, він твого мізинця не вартий. До речі, вчора приходив до мене, тебе шукав,” — зізналася подруга.

“Нащо ти сказала, де я, ще й адресу дала? Я ж просила...”

“Ей, ти що, за кого мене приймаєш? Я послала його куди подалі!” — перебила її обурена Оля.

“Тобто ти не сказала, де мене шукати?” — про всяк випадок уточнила Ліка, остаточно заплутавшись.

“Звісно, ні! Кажу ж, послала. Чекай, він що, знайшов тебе?” — Оля витріщила на неї очі через камеру телефона.

“Сьогодні приїхав. Не розумію, як він дізнався де я...”

“І щоооо?” — Оля вимагала подробиць, її дратувало, що з Ліки потрібно витягати кожне слово.

Ліка коротко переповіла подрузі розмову з Матвієм, зізналася, що заплуталася у власних почуттях.

“Я думаю, вам просто треба спокійно все обговорити, без емоцій,  образ,  звинувачень. А там видно буде,” — порадила Оля, вислухавши подругу.

Після розмови з Олею Ліка почала сумніватися, чи правильно вчинила, прогнавши Матвія. Може, Оля права: їм потрібно ще раз поговорити, тільки цього разу спокійно. Гірше не буде, куди вже?

Пізніше Ліка вирішила зробити розсилку електронною поштою для друзів і знайомих, аби привітати з Новим роком. Бажання кожному телефонувати не було від слова зовсім. Дівчина здивувалася, побачивши вхідне повідомлення від Альбіни. Спочатку хотіла не відкриваючи перемістити в кошик, але цікавість все ж взяла гору. Ліка клацнула мишкою на лист, після чого пробіглася по ньому очима.

“Не знаю, чи потрібна тобі ця інформація, але все ж... Все, що я сказала тобі стосовно Матвія і Алли, неправда. Матвій ніколи їй не зраджував. Я спеціально влаштувала вашу зустріч у себе на вечірці, розраховуючи таким чином посварити вас з Матвієм. І Мартинову інформацію з твого компа злила я: почула вашу з Танею розмову про те, що ти не встановила пароль, дочекалася, коли ти вийшла, і все. Я звільнилася, починаю нове життя, тож втручатися в стосунки Матвія більше не буду. І він дійсно до тебе не байдужий, цілий тиждень сам не свій ходить.  
P.S. Я багато б віддала, аби бути на твоєму місці. Подумай!!!”

Ліка закрила ноутбук, вона була вражена прочитаним. Альбіна сама у всьому зізналася, тепер багато що стало на свої місця. Тільки от від Альбіни вона точно не очікувала такого — новорічне диво, інакше не скажеш.

Але чи легше від цього їй? Ні, зізнання Альбіни не скасовують недовіру до Матвія. Її підступи добре підсвітили проблеми в їхніх стосунках. І що тепер з усім цим робити? Оце так Новий рік!

“Доню, ну де ти там? Ходи швидко, скоро вже будуть бити куранти,” — квапила мама.

“Все, все, біжу!” — Ліка приєдналася до батьків за святковим столом.

Батько  відкоркував шампанське, після чого наповнив келихи.

“Ну що, дівчата, хай все погане залишиться в старому році, а новий принесе багато цікавого,” — підморгнувши, сказав він.

“О, почалося! Доню, загадуй бажання!!!”

Ліка завжди, як маленька дівчинка, вірила в новорічну магію. Вона загадувала бажання і не вважала, що це всього лише традиція. Наївно, ну і нехай, думала раніше дівчина. Цього разу все було інакше: на душі було важко, святковим настроєм і не пахло.

“Я не хочу дива, хочу просто розібратися зі своїм життям, хочу зрозуміти, як бути. Мені б якийсь знак, підказку...” — під бій курантів подумала Ліка.

“Ну що, мої дівчатка, з Новим роком, з новим щастям!”

“З Новим роком!” — мати по черзі поцілували дочку і чоловіка.

Буквально за кілька хвилин роздався дзвінок у двері.

“Кого це принесло? Ніби всі на місці. Піду гляну,” — чоловік підвівся й пішов дивитися, хто там.

Через хвилину Ліка почула голос батька з коридору:

“Ліко, це до тебе!”

Дівчина завмерла. В думках панував хаос. Вона ще не бачила, хто прийшов, але вже знала це. На ватних ногах вона пішла до дверей під пильним поглядом мами.

В коридорі поруч з татом стояв Матвій з великим букетом білих троянд. Він впився в неї поглядом, в якому поєдналися благання, надія, страх... І ще щось, що вона не могла розібрати. Вони мовчки дивилися один на одного на очах у збентежених батьків.