Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

- Вибач, Кріс, я не можу. - Почала я. - У мене гарна робота вдома. - Сказала так, бо не хочу згадувати про кохання. Кріс не терпить ці сентимантальні штуки. І завжди говорить, що кохання заважає раціонально мислити. Я з цим не згодна, але сперечатись із ним не хочу. Він як завжди наведе якісь залізні аргументи, і я погоджусь.

- Гарніша ніж в мене? - Запитав Кріс, округлюючи очі від подиву.

- Можливо не гарніша, але все ж вдома. Та і батьки не вічні. Ти знаєш. Хочеться бути біля них. А не за десятки тисяч кілометрів. - Сказала я.

- Я теж не можу, Крісе. - Подала голос Іра.

- Теж робота вдома і батьки? - Запитав Кріс і вже посміхнувся.

- В мене ж тільки мама. - Нагадала Іра. - Але так, і робота, і можливо нове кохання. - На що ми з Яно лиш здивовано переглянулись. Отже Іра реально визнала, що закохана у Свята. Хоч якби вона не опиралась, але все ж визнала. Це чудовий крок у їх таких хитких не зовсім стосунках. 

- Розумію.. - Мовив Еванс. 

- Що?! - Моя черга дивуватись. - В сенсі розумієш? Невже сталеве серце Кріса Еванса пробите стрілою Амура?

- Угу. - Промугикав і опустив голову. - Це Керолайн. Пам'ятаєте?

- Така гарненька руда дівчинка? - Мовила я.

- В неї ще було тату метелика ззаду на шиї. - Додала Іра.

- Так. Ще тоді вона мені сподобалась. Але тоді я не міг. Фактично я був викладачем, а вона моєю ученицею. Це було неправильно. Але після розпаду колективу, я спробував залицятись до неї. Ходили на кілька побачень. Але от нічого серйозного вона не хоче. Кар'єра, кар'єра і ще раз кар'єра. Її не цікавлять серйозні стосунки. 

- Кріс. - Озвалась Яна. - Наша Настя, кілька місяців назад була така ж сама. Відбита кар'єристка. Проте, щось мені підказує, що та кар'єристка вже сидить десь глибоко в середині і навіть не намагається вирватись назовні. - Сказала Яна, і глянула на мене. Я ж змогла лише всміхнутись. А що казати, як це все правда. Все дійсно так, як говорила Яна. І ту кар'єристку я не хочу діставати. Вона вже отримала своє. 

- Анастейша, це правда? - Запитав Еванс, і я згідно кивнула. - Що ж, я радий, що ти нарешті відпустила свої шалені ідеї про кар'єру до смерті. 

- Але ж ти був одним із тих, хто казав, що почуття зайві і вони заважають. - Обурилась я.

- Звісно казав. А що я мав ще робити? Я не міг власноруч позбутись такого таланту. Та і ти була переконана, що почуття це дурня. Але Керолайн змінила це в мені. І лише нещодавно я зрозумів, що так важливо мати кохану людину поруч.

- Все буде добре, Кріс. От побачиш. - Сказала Яна. І Кріс їй повірив. І ми з Ірою віримо. 

Ці кілька днів в компанії дівчат пройши легко, весело і непомітно. Я вже і не пам'ятаю коли я так відривалась. Ми багато гуляли, розмовляли, танцювали, сміялись. Це мені нагадало студентські роки, коли ми так само жили безтурботним життям, недумаючи про завтра. За ці дні я остаточно зрозуміла чого хочу від життя. Я багато спостерігала за Яною, вона така щаслива. Вона прокидалась раніше за всіх, щоб скоріше зателефонувати Сергію, побачити його і Стефу. А мала така щаслива була бачити маму, що облизувала телефон Сергія, і так плакала, коли Яна прощалась з нею. Я зрозуміла, що теж хочу так. Щоб маленькі оченята дивились на мене і сяяли від щастя. Щоб маленькі ручки тягнулись до обіймів. Щоб солоденький голосок говорив мені "мама". Яна права була. Я вкотре переконуюсь в цьому. Я хочу сім'ю, дітей, коханого чоловіка. І останнє із цього в мене вже є. І зараз він дивиться на мене закоханими очима...