Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Щури блискавично вибігли з корчми. Цірі не знала, що робити, але часу думати над тим не мала. Містле, та, коротко стрижена, попхала її у напрямку дверей.

Перед корчмою, серед шкаралупи кухлів й обгризених кісток, лежали трупи ніссірів, що пильнували вхід. З боку села набігали озброєні списами поселенці, але, побачивши Щурів, що вискакують на подвір’я, хутко сховалися між будинками.

— Кінно їздиш? — крикнула Містле до Цірі.

— Так…

— То вперед, хватай якогось і скачемо! За наші голови — нагорода є, а це нільфгардське село! Всі вже за луки та рогатини хапаються! Уперед, за Ґіселером! Серединою вулиці! Від хат подалі тримайся!

Цірі перескочила низький бар’єрчик, схопила віжки одного з коней Хватів, заскочила в сідло, вдарила коня по крупу плазом меча, якого так і не випустила з рук. Погнала різким галопом, випереджаючи Кейлі й різнобарвну ельфійку, яку називали Іскрою. Погнала за Щурами в напрямку млина. Побачила, як з-за рогу однієї з хат вискакує чоловік із арбалетом, цілячись у спину Ґіселера.

— Рубай його! — почула ззаду. — Рубай його, дівчино!

Цірі відхилилася у сідлі, шарпанням вуздечки й ударами ніг змушуючи галопуючого коня змінити напрямок, крутнула мечем. Чоловік із арбалетом розвернувся в останній момент, вона побачила його викривлене страхом обличчя. Піднята для удару рука на мить завагалася, і того вистачило, аби галоп проніс її далі. Почула клацання звільненої тятиви, кінь завищав, мотнув задом, устав дибки. Цірі стрибнула, вириваючи ноги зі стремен, вправно приземлилася, падаючи у напівприсяд. Над’їжджаюча Іскра перевісилася з сідла в різкому замасі, тяла арбалетника в потилицю. Арбалетник упав на коліна, похилився уперед і плюснув чолом у калюжу, розбризкуючи багнюку. Поранений кінь іржав і бився неподалік, нарешті погнав поміж хатами, б’ючи задом.

— Ти ідіотка! — крикнула ельфійка, минаючи в розгоні Цірі. — Ти холерна ідіотка!

— Застрибуй! — крикнув Кейлі, під’їжджаючи до неї.

Цірі підбігла, схопилася за витягнуту руку. Розгін підірвав її із землі, плечовий суглоб аж затріщав, але вона зуміла заскочити на коня, притиснутися до спини світловолосого Щура. Пішли вони у чвал, минаючи Іскру. Ельфійка розвернулася, наздоганяючи ще одного арбалетника, що кинув зброю і втікав у напрямку воріт стодоли. Іскра наздогнала його легко. Цірі відвернулася. Почула, як утятий арбалетник завив: коротко, дико, наче звір.

Наздогнала їх Містле, що тягла осідланого коня. Крикнула щось, Цірі не зрозуміла слів, але зрозуміла, чого та хоче. Відліпилася від спини Кейлі, зіскочила на землю на повному ходу, побігла до коня, небезпечно наближаючись до будинків. Містле кинула їй вузду, обернулася і крикнула щось, застерігаючи. Цірі відвернулася саме вчасно, аби спритним напівобертом уникнути зрадницького уколу списом, який наніс кремезний поселенець, що оце вискочив із хліва.

Те, що сталося пізніше, довгий час переслідувало її уві снах. Пам’ятала усе, кожен рух. Півоберт, який врятував її від наконечника спису, поставив її в ідеальну позицію. Списоноша ж, сильно вихилившись уперед, не міг ані відскочити, ані заслонитися держаком, який тримав обіруч. Цірі рубанула пласко, викручуючись у зворотній напівоберт. На мить побачила відкритий для крику рот на обличчі, порослому кількаденною щетиною. Бачила продовжене лисиною чоло, світле вище лінії, над якою шапка чи капелюх рятували від засмаги. А потім усе, що вона бачила, заслонив фонтан крові.

Вона все ще тримала коня за вузду, а кінь, наполоханий тим жахливим виттям, сіпнувся, зваливши її на коліна. Цірі вузду не випустила. Поранений вив і харчав, конвульсивно бився між соломою і гноєм, а кров з нього бризкала, наче зі свині. Цірі відчула, як шлунок підходить до горла.

Поряд урила копитами свого коня Іскра. Хапаючи вузду її тваринки, шарпнула, ставлячи на ноги Цірі, яка все ще чіплялася за неї.

— У сідло! — крикнула. — І риссю!

Цірі стримала нудоту, скочила в кульбаку. На мечі, який вона все ще тримала в руці, була кров. Ледь опанувала бажання відкинути залізо якнайдалі від себе.

З-поміж хат випала Містле, гонячи двох людей. Один зумів утекти, перескочивши через тин, другий, коротко рублений, упав на коліна, обома руками схопившись за голову.

Вона й ельфійка, обидві, зірвалися у галоп, але за хвилину зупинили коней, спираючись на стремена, бо з боку млина повертався Ґіселер разом з іншими Щурами. За ними, додаючи собі відваги вереском, бігла громадка озброєних поселенців.

— За нами! — крикнув на ходу Ґіселер. — За нами, Містле! До річки!

Містле, перехилена набік, натягнула вузду, розвернула коня і помчала за ним, переплигуючи через низькі тини. Цірі притиснулася обличчям до гриви й кинулася за нею. Поряд пролетіла Іскра. Вітер розвіював її красиве темне волосся, відслоняючи мале гостре вухо, оздоблене філігранною сережкою.

Поранений Містле все ще стояв на колінах посеред дороги, хилитався, обіруч тримаючись за скривавлену голову. Іскра розвернула коня, під’їхала до нього, рубанула мечем згори, сильно, з усієї сили. Поранений завив. Цірі побачила, як відтяті пальці полетіли на всі боки, наче тріски з розлупаного поліна, впали на землю, наче білі товсті хробаки.

З чималим зусиллям стримала блювоту.

Біля дірки в частоколі чекали на них Містле та Кейлі, решта Щурів були вже далеко. Вся четвірка пішла різким, витягнутим кар’єром, промчали через річку, розбризкуючи воду, що била вище за кінські голови. Похилені, притиснуті щоками до грив, вони вдерлися на піщаний укіс, погнали через фіолетову від люпину луку. Іскра, кінь якої був найкращим, вирвалася наперед.

Увірвалися у ліс, у мокру тінь, між стовбурів буків. Наздогнали Ґіселера й інших, але сповільнилися лише на мить. Коли пройшли лісом і виїхали на верескові поля, знову пішли чвалом. Скоро Цірі й Кейлі почали залишатися позаду, коні Хватів не могли витримувати крок чудових породистих скакунів Щурів. У Цірі був і додатковий клопіт — на великому коні вона ледь дотягувалася стопами до стремен, а під час чвалу підтягнути попруги не могла. Вміла їздити без стремен не гірше, ніж зі стременами, але знала, що при такій посадці галоп вона витримає недовго.

На щастя, через кілька хвилин Ґіселер сповільнив швидкість і стримав перших, дозволяючи, аби й вона, й Кейлі приєдналися до них. Цірі перейшла на рись. Підтягнути попругу вона все ще не могла, на ремені бракувало дірок. Не сповільнюючи, перекинула праву ногу над лукою і всілася по-дамськи.

Містле, побачивши позу дівчинки, вибухнула сміхом.

— Бачиш, Ґіселере? Не тільки акробатка, а ще й вольтижерка! Гей, Кейлі, звідки ти витрусив цю дияволицю?

Іскра, стримуючи свою чарівну каштанку, все ще суху й здатну продовжувати галоп, під’їхала ближче, напираючи на гречкувато-сірого коня Цірі. Кінь