Читати книгу - "Зоряний лицар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ламайте швидше, — чітко пролунало розпорядження Гліба.
У Марики ледь не спинилося серце. Все було значно серйозніше, ніж вона думала. Чому вона не здогадалася, що Гліб не захоче піти ні з чим, але що ж йому казати? Хіба можна без слів пояснити, чому вона ховалася від нього? Залишалося рятуватися втечею, доки не виламали дверей. Дівчинка кинулася до вікна, але, глянувши на подвір’я, відмовилася від свого заміру. Дертися по стіні серед білого дня, у всіх на очах було справжнім божевіллям.
Зовні пролунали глухі удари.
— Швидше, швидше, — квапив Гліб.
Він не помітив, як підійшла м-ль Стилет і, почувши за спиною її голос, здригнувся від несподіванки.
— Обережніше, Ваша Високосте. Це небезпечно, — застерегла його гувернантка.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Гліб.
— Не можна виламувати дверей. Швидше за все моя вихованка зараз чаклує. Хто знає, що трапиться, коли Ви до неї ввірветеся.
— Ви жартуєте?
— Ніскілечки. Я сама її до смерті боюся. Скажу Вам по секрету, вона — відьма, — змовницьки прошептала м-ль Стилет.
Обвинувачення старої дівки пролунало наче грім серед ясного неба. Слова Зоряного лицаря підтверджувались, і знову Гліб не йняв їм віри. Марика не могла плести інтриги й вести подвійну гру. Дуже щира і рвучка, вона не вміла прикидатися. Чому всі намагаються її опорочити? У принцові заворушилась ворожість до пристарілої дами.
— Ви, мабуть, несповна розуму, — холодно відрізав він.
— Якщо не вірите, подивіться, що вона ховає в шафі, — стиснувши губи, запропонувала стара дівка.
Масивні, дубові двері натужно затріщали. Марика панічно бігала по кімнаті в пошуках схованки. Вона не бачила іншого способу уникнути пояснень. Дівчинка відчинила стулку шафи й жахнулася. З напівмороку на неї порожніми очницями витріщався цапиний череп. Дівчинка здивовано вп’ялася у страшну знахідку. Як він тут опинився? І що все це означає?
Цієї самої миті пролунав тріск. Засув не витримав, стулки розчинилися, і слуги стрімголов увірвалися в кімнату. Марика ледве встигла захлопнути шафу. Притулившись до неї спиною, дівчинка, як зацькований звір, дивилася на людей.
Гліб убіг до кімнати. Марика була тут, ціла й неушкоджена. На щастя, всі побоювання виявилися марними. І все-таки щось заважало йому радіти. У душу принца закрався сумнів. Чи насправді все так добре? І чому Марика виглядає наляканою?
— З тобою все гаразд? — непокоячись, запитав він.
Дівчинка кивнула. Що ж іще їй залишалося робити?
— Чому ти не відчиняла? Я так хвилювався за тебе, — з докором сказав Гліб.
Дівчинка знизала плечима. Її поведінка все більше дивувала Гліба. Така стриманість була зовсім не характерна для Марики. Вона поводилася якось дивно. Вирішивши, що для майбутньої розмови їм не потрібні зайві вуха, Гліб відпустив слуг.
— Поясни, що відбувається. Навіщо ти граєшся зі мною в піжмурки? — запитав він, залишившись із дівчинкою наодинці.
Проклинаючи свою німоту, Марика щільно стисла губи, немов сподівалася, що це допоможе їй мовчати, і вп’ялася у підлогу.
— Ти не рада моєму візиту? А може, просто не хочеш зі мною розмовляти? — у голосі юнака почулися крижані нотки.
«Дуже хочу», — ледь не сказала Марика, але вчасно стрималася. Невиказані слова грудкою стали в її горлі. Якби Гліб знав, як багато їй хотілося сказати! Про Віщунку, про Агнесу, про занедбану кузню і її страшного хазяїна, що виявився зовсім не таким жахливим. Про свою обіцянку і про те, як усю ніч безперервно вона добувала зачарований скарб. Слова тіснилися в Марики у грудях, але вона не мала права порушити обітницю мовчання й випустити їх назовні.
Гліба почало дратувати затяте небажання дівчинки говорити. Він примчав з надією одержати відповіді на свої питання й не збирався йти з порожніми руками.
— Зоряний лицар сказав, що гаманець побував у руках відьми, — без натяків випалив Гліб, сподіваючись, що хоча б це змусить Марику заговорити.
Почувши його слова, дівчинка зітхнула з полегшенням. Адже найболючішою для неї була думка про те, що вона не може застерегти Гліба про підступи Віщунки, а тепер почувала вдячність до таємничого привида за те, що той відкрив Глібові правду. Марика хотіла сказати, що Зоряний лицар не збрехав, але їй залишилася тільки мова жестів, тому вона кивнула.
Гліб по-своєму витлумачив її мовчазну згоду. Для нього вона була рівнозначна зізнанню.
— То це правда? — вражено перепитав він.
Марика знову енергійно закивала.
— Ти глузуєш з мене?! Перестань гратися в мовчанку! — не на жарт розлютився Гліб. Дівчинка затамувала мимовільне зітхання, їй дедалі важче ставало виконувати обітницю, але ціна за ненавмисно сказане слово була надто висока.
Безсловесність Марики остаточно вивела Гліба з себе. Він схопив її за плечі й наполегливо зажадав:
— Не прикидайся німою! Скажи, що це неправда. Або ти визнаєш свою провину?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний лицар», після закриття браузера.