Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це я, — відказав сивуватий чоловік у яскравій краватці.
— Бачу, не лише я чергую перед святами, — всміхнувся черговий офіцер. — Якби якийсь із психів надумав…
— Вони хворі, а не психи, — сухо зауважив професор.
— А ви довірені особи начальника поліції Вільгельма Кляйбемера, — тон голосу офіцера свідчив, що зауваження Нісванда не справило на нього жодного враження. — Для супроводу в’язня під час перевезення, еге ж? Прошу показати наказ.
Двоє чоловіків кивнули. Один з них витяг із внутрішньої кишені піджака конверт і подав черговому. Той відкрив й неголосно прочитав:
— Таємна інструкція в справі перевезення в’язня Фріца Роберта для психіатричної експертизи… Ага, добре… Гаразд… Підпис, ф’ю-ф’ю-ф’ю… Сам начальник поліції Кляйбемер.
Черговий заховав інструкцію до шухляди письмового стола й підняв слухавку.
— Говорить Есмюллер, — буркнув він. — Негайно доставити Роберта до виходу С. Так. Дотримуватися особливої обережності. Так, чекатиме професор Нісванд, який огляне в’язня у своєму кабінеті на Айнбаум-штрасе. — Він замислено глянув на присутніх у кімнаті. — Панове, до восьмої години в’язень ваш.
Бреслау,
четвер 22 грудня,
пів на третю пополудні
У місті панувало сильне пожвавлення. Оскільки сніг не падав від учора, на дорогах було слизько. Заносило не лише машини, але й сани та екіпажі. У переповнених трамваях тіснилися мешканці Бреслау, обговорюючи високі передсвяткові ціни.
Восьмициліндровому «горху» ніяк не вдавалося набрати високої швидкості, і він їхав дуже повільно, точнісінько як інші автомобілі цього дня. Усередині було душно. Всі чоловіки, крім скутого наручниками в’язня, витирали запотілі шибки. Вони зупинилися на перехресті біля Одерського вокзалу. «Горх» стояв за великою вантажівкою з рекламою гумки «Wrigley», намальованою на брезенті. Така сама вантажівка сунула за «горхом». Поліцейський на перехресті подав знак, і машини рушили. Коли друга вантажівка проїхала перехрестя, поліцейський раптово змінив напрямок руху. Кілька машин різко загальмували. Якийсь водій у картатому кашкеті висунув голову крізь вікно й непривітно дивився на поліцейського. Обидві вантажівки з «горхом» між ними в’їхали під віадук. Інших машин там не було. Усі вже поїхали в бік Ружанського мосту. Перша вантажівка зупинилася. З неї вистрибнуло з десяток озброєних вальтерами чоловіків. Стільки ж так само озброєних вистрибнуло і з другої вантажівки й зупинилося за автомобілем. Ніхто з пасажирів автомобіля не ворухнувся. Всі мовчали. Рябий велетень підійшов до «горха», відчинив дверцята й схопив водія за комір уніформи. За мить водій опинився на бруківці. Пасажири опинилися там само. Усі, окрім в’язня, стояли біля машини. Люди з карабінами наказали їм залізти в першу вантажівку, і вони почали на неї видряпуватися. На віадуці загуркотів потяг. До автомобіля підійшов невисокий елегантно вдягнений чоловік з довгастим лисячим обличчям. Його супроводжував літній чоловік у кашкеті залізничника. Залізничник підійшов до автомобіля, нахилився, глянув на в’язня й кивнув елегантному чоловікові. Ніхто не промовив ані слова. Лише в’язень почав верещати. Його крик заглушив гуркіт потяга.
Бреслау,
четвер 22 грудня,
восьма година вечора
На трамвайній зупинці на Цвінгер-пляц стояли лише двоє пасажирів. Обидва ховали обличчя за піднятими комірами пальт і насунутими на очі капелюхами. Вищий креслив на свіжому снігові якісь карлючки й нахилявся до нижчого, який шепотів щось до нього, спинаючись навшпиньки. Сніг сипав навкоси, розтинаючи нечітку межу поміж чорним небом і територією, освітленою газовим ліхтарем. Вищий мовчки вислуховував швидкий звіт.
— Так, як ви й казали, пане раднику. Ми випустили двох нишпорок і цього коновала з дурки через дві години, коли все скінчилося…
— А що із цим регулювальником руху?
— Ми з моїми людьми поїхали до нього й звільнили його та його дружину. Одразу після завершення операції…
— Їх не надто сильно зв’язали?
— Трохи їм затерпли руки. А так все гаразд.
— Вірте, поїдеш зараз до нього, — вищий чоловік витяг із внутрішньої кишені сувій банкнот і вручив його своєму співрозмовникові, — залишиш їм кілька марок. Дай йому ці гроші й нічого не кажи, — він намалював на снігу знак нескінченності. — Ти добре впорався.
— Ви не хочете довідатися, що вони зробили з тією свинею?
— Вони? Вони були лише знаряддям у моїх руках.
Вірт заховав гроші й уважно глянув на радника.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець світу в Бреслау», після закриття браузера.