Читати книгу - "Скляне прокляття"

Відкинувши сумніви, він рушив до табору.

Відчуваючи лихо, коні неспокійно металися, фиркали і рвалися з прив’язі. Єдиним, хто зберігав спокій, був його сірий у яблуках кінь. Він спокійно жував овес із торби. Переконавшись, що за ним ніхто не стежить, мисливець на метеорити відв’язав поводи, і приторочив до сідла дві сумки з харчами й запас набоїв. Потім він закинув собі за спину дві рушниці, скочив у сідло і зник у провулках Заборонного міста…

Шарлотта ховалася за скелею, прислухаючись до дивного шуму, який долинав до неї з того боку ущелини.

Там відбувалося щось неймовірне. Все почалося з вибуху, після якого до неба здійнявся гігантський стовп диму. Обидва вартові, які охороняли підходи до скельного мосту, зникли. Але догонські воїни не залишали своїх схованок доти, поки не почався дощ, і лише після цього наважилися вийти.

Однією з перших із-за скелі з’явилася Йатиме, за котрою висунулися Джабо і Вілма. На протилежному боці при цьому не було помічено жодного руху.

— Що це таке? — запитала Шарлотта. — Ніби злетів у повітря цілий склад боєприпасів.

Еліза, стривожена всім, що відбувалося, промовила:

— Схоже на динаміт. Ти щось бачиш, Йатиме?

Дівчинка заплющила очі. А коли знову їх відкрила, на її обличчі була безпорадність.

— Не можу сказати, — прошепотіла вона. — Надто багато всього. Безліч образів. Усе відбувається одночасно. І страх. Я відчуваю страх. Чоловіки в паніці. Але там є іще щось. Голос! Він промовляє скляними словами, та я їх не розумію.

— Голос? Що за голос?

— Я його вже чула. Кілька днів тому, поряд із храмом. Але тоді він звучав набагато тихіше. Чоловіки в страшенній небезпеці.

Еліза стиснула губи.

— Ми не можемо гаяти часу. Убіре, ведіть воїнів на той бік!

Брови старійшини здивовано піднялися:

— Ти хочеш іти туди? Хіба ти не чула, що розповідає Йатиме? Там відчувається щось таке, що здатне всіх нас знищити.

— Але наші друзі в небезпеці, і ми маємо їм допомогти!

Убіре замислився, а потім підійшов до своїх воїнів, щоб порадитися. Невдовзі він повернувся.

— Гаразд, — промовив він. — Ми готові вас супроводжувати. Справжні друзі не кидають одне одного в біді.

— Дякую, Убіре.

Надзвичайно обережно жінки та воїни наблизилися до скельного мосту. Та щойно вони дісталися до його середини, знову почувся гуркіт, слідом за яким із мертвого міста долинули тріск і скляний брязкіт. Звуки досягли такої сили, що, здавалося, вся гора здригнулася, а скельний міст відчутно заколивався під ногами.

Шарлотта вже зібралася було йти далі, але старійшина зупинив її, взявши за руку.

— Ти чула?

Дівчина кивнула.

— І що це, як ви гадаєте?

— Я знаю цей звук. І чув його набагато раніше, у віщому сні. Він сповіщає про кінець світу!

Несподівано воїни почали співати. Але не хором здавалося, що кожний із них співає своє, та, зливаючись разом, їхні голоси доповнювали один одного й різко контрастували з брязкотом і гуркотом, що було чути з іншого боку ущелини. Схоже, вони абсолютно точно знали, як співати, щоб мелодія звучала сильно, енергійно й ніби врівноважувала звуковий хаос, що насувався з боку Заборонного міста.

Еліза, зупинившись поруч із Шарлоттою, уважно прислухалася.

— Дивно, — раптом промовила вона. — Я відчуваю, що в цій пісні міститься якась магічна сила.

— Хто знає, — озвалася Шарлотта. — Гадаю, що це зовсім не випадково.

На місці, де раніше височів храм, панувала страшенна плутанина. Найманці металися між зелених монолітів, які виростали на кожному кроці, як гриби після дощу, й намагалися упіймати і відвести в безпечне місце коней і мулів. Перелякані тварини потрапили в самісінький епіцентр катастрофи й опинилися в оточенні стіни зелених монолітів, які щохвилини зростали й загрозливо виблискували гострими кристалами.

Макс Пеппер бачив, як кінь ударив копитом у груди одного з найманців, який намагався його спіймати, і помчав геть, залишивши залитого кров’ю чоловіка лежати на піску. Його приятелям довелося поспіхом евакуювати пораненого, щоб його не стоптали оскаженілі тварини.

Єдиним, хто здавався незворушним у цьому пеклі, був Гумбольдт. Розкинувши руки, він заступив шлях коню, який мчав просто на нього.

— Стій, та стій же! Заспокойся, любий. Я виведу тебе звідси, тільки довірся мені…

Гордий сірий кінь, який раніше належав Джонатану Арчеру, струснув гривою і став дибки. Він був смертельно переляканий, та все ж таки зупинився. Коли його передні копита знову торкнулися землі, кінь опустив голову, важко дихаючи, й дозволив Гумбольдту поплескати його по шиї й упіймати поводи.

— Ну, от і добре, красунчику! Нема чого боятися. Тепер я тебе виведу звідси, та тільки не здумай вибрикувати!

Однак, найманці, судячи з усього, мали свої плани стосовно бранців і не збиралися ось так задурно їх відпускати. До них, розмахуючи своєю рушницею, кинувся Мелвін Паркер. За ним бігли його приятелі.

— Гей, хлопці, мерщій сюди! — загорлав він. — Ці типи, які припхалися до нас від догонів, вирвалися на волю і наміряються дременути звідси!

— Опусти зброю! — Патрик О’Ніл гнівно вдарив по стволу рушниці, яку тримав у своїх ручищах молодик. — Де Уїлсон?

Найманець озирнувся, неначе щойно прокинувшись, і похитав головою:

— І гадки не маю. Щось його вже давно не видно. Хтось казав, що зникли також його кінь, один із мулів і більша частина продовольства, що в нас залишилося.

— А в коробці з-під