Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

І Єва стала приходити і допомагати Арін кожного дня, вчепившись за таку можливість, подумки дякуючи цій жінці за те, що та не намагається влізти до неї в душу. Живий потік людей, їхні посмішки, апетитні запахи, дотики до м'якого хліба, поступово наповнювали Єву якоюсь жагою до життя.

Але від Єви не вислизнуло те, що з кожним днем ​​Арін хмурніла все більше, потім вона стала крадькома змахувати сльози, а потім і зовсім не відкрила булочну, так як її чоловік не випік жодної булки хліба.

- У вас напевно трапилася якась біда і я хочу допомогти чим зможу, - Єва знайшла пригноблене подружжя в будинку, по сусідству з булочною. Дойл тримав плачучу Арін за плечі, а та, закривши обличчя руками билася в гіркій істериці.

- Лікарі сказали, що серце Мейді ... ось-ось може розірватися, ... якась тампонада, - втрачено пробурмотів Дойл, здригнувшись від власних слів. - Потрібна пересадка. Терміново. І донор начебто є. Грошей так швидко не зберемо, ось така біда. Пекарню в терміновому порядку не продаси, ... а банк не дає кредит ...

- Я дістану вам гроші! - рішуче заявила Єва. - Скільки потрібно?

- Перший внесок двісті тисяч, - з гіркотою відповів Дойл, не сприймаючи всерйоз обіцянку дивною американки. - Ми б встигли знайти гроші, якби у нас був час. ... Пекарня та булочна коштують дорожче.

- Цей бізнес вам і самим знадобиться. Вам потрібно поїхати зі мною до столичного банку, де я зможу перевести гроші на рахунок лікарні. Ну ж бо! - підвищила голос Єва. Її серйозний вид запалив в невтішних батьків надію, але вони все ще сильно сумнівалися в її спроможності. - У мене є друзі і в крайньому випадку чоловік мільйонер, - слово «чоловік» Єва сказала з великими труднощами. - Скоріше, дорога кожна хвилина!

Взагалі-то Єва збиралася дзвонити Ванді, абсолютно не сумніваючись, що та якщо що, дасть їй потрібну суму грошей, тим більше, йшлося про життя дитини. Але коли банківський службовець, який перевірив її картку повідомив Єві стан її банківського рахунку - у Єви відвисла щелепа, а Дойл і Арін охнули в один голос.

- На вашому рахунку - двадцять п'ять мільйонів доларів, місіс Пірс. Яку суму ви бажаєте перевести?

З кам'яним обличчям, перебуваючи в повному замішанні, Єва поклала перед ним реквізити.

Арін щось говорила їй, після того, як вони вийшли з банку, обіймала, тискала, але Єва усі її слова подяки пропустила мимо вух. Вона ніяк не могла второпати навіщо Адам відвалив їй стільки грошей, в тому що це був він вона ні краплі не сумнівалася, хоча головний менеджер банку відмовився повідомити їй звідки прийшли гроші. І незважаючи на цілу купу питань і невизначеностей, вона все ще жодним чином не збиралася зв'язуватися з Адамом Пірсом, біль не вщухала, а його голос, Єва знала, міг роз'ятрити її ще сильніше.

Мейді прооперували наступного дня. Арін не відходила від дочки дві доби поки загроза частково не минула. Попереду дівчинку чекала довга реабілітація і лікування, але лікарі давали цілком втішні прогнози на рахунок донорського органу. І для всіх не було розради краще.

- Ми не можемо просто так взяти гроші - ми перепишемо на тебе пекарню! - оголосив Дойл, тримаючи за руку доньку, дівчинку, суцільно вкриту ластовинням, з такою широкою теплою посмішкою, що їй незмінно хотілося посміхатися у відповідь. 

- Ви мене цим дуже скривдите, - Єва і справді сердито насупилася. - У вас переді мною немає ніяких боргів, містере Макмастер. Все що потрібно я вже отримала. Для мене головне, щоб діти ... не вмирали.

Єва не знала, що зблідла при цьому, але в цю саму хвилину чуйна Арін стала здогадуватися, яке горе так глибоко засіло в цій дівчині.

- Такі події зближують людей, і ти нам тепер що рідня послана Всевишнім. А рідні ні до чого поневірятися по готелях. Дойл допоможе тобі перенести речі! - твердо заявила Арін, підбадьорившись. Біда, що минула, просто перетворила цю жінку. - Я так хочу, Євушко, зроби мені приємне ще разочок.

   Дивлячись на їхні обличчя, Єва не могла не погодитися. Ця родина, уникнула найгіршого - відроджуючи до життя і її саму. Чудеса траплялися - вона стала тому свідком, і поступово Єва почала підніматися зі своєї душевної темної безодні. Хотілося жити, незрозуміло ще заради якої мети, але стало не все одно, жива ти чи ні.

Гуляючи по мосту над мальовничою річкою Ліффі, Єва чекала Дойла, щоб разом з ним повернутися до Данбойна. Спершись об перила, вона задумливо задивилася на воду, не помітивши, як до неї підійшов незнайомець. І тільки коли він заговорив, Єва здригнулася, розвернувшись до нього.

- Старі люди вірять, що якщо спорудити човник, вплітаючи в нього свої печалі - річка може їх забрати і звільнити душу для радості, - на неї дивилися м'які уважні карі очі чоловіка. Він володів глибоким голосом, досить приємною зовнішністю і відмінним почуттям стилю, судячи з того , як він був одягнений. Але те що різонуло слух Єви - у нього був американський акцент.

- З чого ви раптом взяли, що я сумую? - не дуже привітно проказала Єва, скоса поглядаючи на незнайомця. - Просто задумалася.

- І все ж таки ви сумуєте, і мені чомусь захотілося розвіяти цей смуток.

- Я одружена! - ні з того, ні з сього різко кинула Єва, розуміючи, що звучить це щонайменше нерозумно.

- Радий за вас, - посміхнувся незнайомець. - Мабуть, ваш чоловік дуже зайнятий, якщо вже зважився відпустити дружину саму.