Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дві доби пройшли у тумані. Я майже не спала, харчувалася водою та шоколадом, які насильно в мене запихала Аліта. Ледь не збожеволіла, виявивши посеред ночі, що на місці Калеана нікого немає. Все сподівалася, що це сон, що я скоро прокинуся. Нехай навіть перемога на фестивалі виявиться вигадкою моєї підсвідомості, аби мій чоловік знову був поряд.
Я б так і провалялася в ліжку черговий день, шкодуючи себе і дорікаючи долі за випробування, що випали на мою долю, але мене покликали вниз Нотрили. Спускаюся у вітальню на ватяних ногах. Сама не знаю, як я ще можу пересуватися. Моє життя раптом стало беззвучним чорно-білим фільмом.
Ще один сімейний збір за обіднім столом. На порожній стілець Калеана дивитися боляче не одній мені, але я почуваюся найнещаснішою.
- Я втомилася від бездіяльності, треба щось робити, розшукати Калеана, поки не пізно, - повторюю вкотре свої думки всім.
- Ми повинні чекати, Еніро, - Кірам відповідає сухим стриманим тоном.
- Я не можу більше чекати! - Істерично скрикую, ковтаючи сльози. – Невже ми нічого не можемо вдіяти? Є якісь заклинання на пошук втраченого мага, Еліме? Ти ж все знаєш, скажи!
- Ені, він не хоче, щоб ми його шукали, - молодший Нотрил каже мені це п'ятнадцятий раз, але я не можу вже цього чути. - Якби йому потрібна була допомога, він подав би сигнал, але він мовчить, отже, впорається сам.
- Та як ви не розумієте? Він краще сам помре, ніж наразить на небезпеку когось із вас! - Кричу з риданнями, що рвуть мене зсередини. - Хіба ви колись отримували екстрений виклик від Калеана?
Всі переглянулися, в обличчях спантеличеність, заперечливо хитають головами. Я змусила їх замислитись.
- Ені, Калеан вартий усіх нас разом, він сильніший, ніж будь-хто. Йому не потрібна допомога. Він упорається. Нам залишається лише чекати. Ми поділяємо твої почуття, - Аліта погладила мою долоню, що неживою лежала на столі.
- Головне, що ми знаємо – він живий, – твердо каже Кірам. - Цього достатньо.
- Але як ви можете бути впевнені в цьому? – блукаю очима від одного обличчя до іншого, ставлячи небезпечне запитання.
- Ти – цьому підтвердження. Якби він загинув, - Елім тяжко проковтнув, - то ти б із нами не розмовляла. Призначені пов'язані настільки сильно, що загибель одного відчувається іншим.
- А раптом все не так? Адже ніхто не знає напевно, - ненавмисно посилюю свою рану і роблю боляче іншим, але слів не повернеш.
- Ми припускаємо, - Кірам продовжує тоном, властивим Калеану, тому що за його відсутності взяв керівництво на себе, - що його зникнення пов'язане з твоїми викраденнями. Він би так просто не потрапив у пастку, ніхто не зміг би його викрасти або перемістити, якими б силами не володів. Калеан дозволив цьому статися, щоб раз і назавжди вирішити проблему з викрадачем. І зараз він цим займається. Нам треба чекати.
Я слухаю доводи Кірама, повністю його розумію, але в грудях ниє серце, ніби його плавлять, як віск свічки. Опускаю голову на руки, схлипую з останніх сил.
- Ми маємо з'явитися у вежі. Сьогодні звичайний робочий день, і ніхто, окрім нас, не зможе виконати роботу Калеана, – знову Кірам видає розпорядження. - Намагайтеся поводитися так, ніби нічого не сталося. Запитання щодо керівника ігноруйте або відповідайте ухильно, наскільки це можливо. Еліме, не зводи очей з Еніри, а ти, у свою чергу, не відходь від брата ні на крок. Все зрозуміло?
Ми дружно кивнули, не без болю в очах, але мовчки.
Я маю з'явитися у вежі без чоловіка. Зовсім не такого понеділка я чекала. Ми хотіли вдвох знайти місце на поверсі для нашого кубка. Звичайно, десь у головному кабінеті, але тепер радощів від цього я не відчуваю. Дивлюся на кубок, який незрозумілим чином опинився на столі у вітальні, і робиться боляче. Може, Калеан його сюди перемістив – не знаю. Сама я до нього не доторкнуся, залишу все, як є до появи чоловіка.
Сяк-так зібралася, в вежу перемістилася разом з Елімом. Планую сьогодні придивлятися до всіх співробітників у пошуках відповідей у очах. Хтось має себе видати дивною поведінкою чи недоречними розпитуваннями. Поблукала б поверхом, але Елім не дозволяє виходити з його кабінету. Сам зайнятий якимись справами, я сиджу на дивані, тупо дивлячись на одну точку. Я спроможна зараз мислити здорово, але в тілі оселилася якась скутість. Та й нудить мене вже кілька днів, чи то від недоїдання, чи то від хвилювання.
- Еліме, я ось все думаю про той фестиваль… Як ти вважаєш, хто на ньому був найдивнішим? - Запитую в надії підтвердити свої здогади.
Брат підняв брови і замислився, але тільки згодом я зрозуміла, що він з кимось подумки спілкується, а не шукає відповіді на моє запитання. Так минуло ще хвилин десять, тільки після цього він підвів на мене очі.
- Ені, ти про щось питала? Вибач, робочі моменти.
Я вже відкрила рота, щоб повторити раніше сказане, але в моїй сумці завібрував телефон. Про його існування я майже забула, бо з Нотрилами немає потреби у текстових повідомленнях, але зараз дістала мобільний з цікавістю. Елім уважно простежив за моїми рухами.
Відкриваю повідомлення, надіслане із прихованого номера, читаю мовчки.
- Твоє життя за нього. Чекаю на Кроличому пагорбі. Приходь одна.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія призначення, Мiла Морес», після закриття браузера.