Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Навіть розповісти йому, що я з іншого світу не можу, інакше на мене чекає той самий кінець.

Видячі або хто ще за цим стоїть все розрахував, тільки мій фактор він не врахував. На цей момент і принцеса і Дракон мали бути вже мертвими. А злочинницю спіймано. Навіть ідеальні плани мають свої похибки. От я й виявилася такою несподіванкою.

Дивно, що зі мною не зв'язалися, не переманили на свій бік. Адже спочатку, надай мені хтось допомогу, я б приєдналася до їхньої боротьби за трон. Мабуть, не прийняли до уваги, чи я надто незначна в їхніх очах? Чи все простіше - я жива завдяки випадковості? Адже корсет не надягла просто із своїх вподобань.

Але навіщо Видячим винищувати практично всю імператорську сім'ю? Чи за цим хтось ще стоїть? Може, хотіли вбити лише Дракона? Адже, по суті, Барс хоч і був поранений, але зміг захиститися, принцесу, цілком можливо, врятували б і без мене. А ось Дракон, якби не було мене поруч, він би помер.

Це він комусь заважає, а Алана стала інструментом у руках безумця?

У спогадах я бачила лише старого. Ні з ким іншим дівчина не зв'язувалася.

Що мені тепер робити? Самої докопатися до істини? Іти до бачачих і запитати? І мене тут же винищуть, як щось стороннє для цього світу. Ні...

Ніколи не думала, дивлячись фільми жахів типу «Чужий», що сама опинюся в його шкурі. Ну, я хоча б мирний іномирянин, тільки навряд чи це допоможе.

Почулися кроки, і в кімнату хтось увійшов. Я знову заплющила очі і почала подумки рахувати до ста. Якщо це Дракон, йому в жодному разі не можна знати мої думки.

З цього дня треба буде ретельно контролювати все, що спадає на думку. Може ще й амулет одягнути, хай Чорний нервується, плювати. Головне прочитати мене не зможе.

Хтось підійшов до узголів'я ліжка почувся шерех одягу, наді мною нахилилися.

Ледве вловимим запахом заліза впізнала Дракона. Він, мабуть, зрісся зі своїм мечем, скрізь за собою тягає.

До рахунку подумки додала таблицю множення, от і знадобилися шкільні знання.

- Ви вже прокинулися, - констатував факт принц.

Зовсім цього не хотілося, але довелося розплющувати очі. До чого нестерпна людина навіть полежати спокійно не дає. Невже зараз почне допит?

- Якщо ви залишите мене в тиші ще на якийсь час, я буду дуже вдячна, - ледь чутно, але зухвало відповіла йому і знову заплющила очі.

Почуття безпорадності над ситуацією, що склалася, шалено злило. Хотілося хоч на когось вивалити своє роздратування.

- Вас хвилює моя присутність? - спитав принц, і я ледве стрималася, щоб не гаркнути:

«Так! Іди, нарешті!»

Але натомість відповіла холодно-ввічливо.

- Ну, що ви, Ваша Високість, навпаки, ваша вінценосна присутність додає мені сил.

- Ось і добре! - видав на це Дракон, проігнорувавши сарказм в моїх інтонаціях. - Мені потрібно поставити вам кілька запитань.

До чого ж чурбан залізний! Я тут, розумієш, ледь жива залишилася, майже померла, а він зі своїми питаннями.

– Ну, знаєте! - Підскочила я, збираючись сказати йому все, що думаю з цього приводу, але тут же осіклася.

Кімната, в яку мене помістили, була зовсім не моя. Навіть більше, судячи з дорогого інтер'єру, будинок навряд належить лікареві.

- Де я? – видала злякано замість гнівної тиради.

- У моєму палаці, - відповів принц, ледве стримуючи посмішку.

Він що, з мене знущається?

- Як я тут опинилася? - почала, всередині закипаючи, наче чайник, але зовні намагаючись зберегти спокій.

- Я вас приніс, - тим самим легким тоном промовив його високість.

- Навіщо ви це зробили? - моя злість все ж таки вирвалася назовні. – Ви розумієте, що занапастили мою репутацію на корені?!

- До мого будинку було ближче, - присів поряд зі мною на ліжко принц, і я поспішила відсунутися. – А ви, здається, не з тих дурних дівчат, яким репутація дорожча за життя.

Як же тонко він мене провокує, скажи, що дорожиш своїм добрим ім'ям - виявишся дурною дівчиною, дай відповідь, що життя все ж дорожче - він матиме рацію.

- Мої рани не були настільки смертельними, - знайшла я швидко вихід. - До свого будинку я точно дожила б.

Принц лише усміхнувся моїй браваді.