Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Хазяїне, - проквакав Крічер і низько вклонився, бурмочучи під ніс:

- Знову в старому будинку моєї хазяєчки зрадник роду Візлі з бруднокровкою...

- Я тобі забороняю називати будь-кого «зрадником роду» чи «бруднокровкою», - прогарчав Гаррі. Навіть якби ельф і не видав Сіріуса Волдемортові, Гаррі все одно вважав би, що ця істота з довгим, схожим на хобот, носом і налитими кров’ю очима мерзенна й бридка.

- Маю до тебе питання, - подивився Гаррі на ельфа й серце його закалатало, - і наказую відповідати правдиво. Зрозумів?

- Так, хазяїне, - Крічер вклонився ще нижче. Гаррі бачив, як беззвучно ворушаться його губи, поза сумнівом, шепочучи образи, які йому заборонили промовляти вголос.

- Два роки тому, - почав Гаррі, серце в якого мало не вилітало з грудей, - у вітальні нагорі був великий золотий медальйон. Ми його тоді викинули. Ти його вкрав?

На мить запала тиша, ельф випростався, щоб глянути Гаррі в обличчя. І сказав:

- Так.

- І де він зараз? - зрадів Гаррі, а Рон і Герміона аж засвітилися.

Крічер заплющив очі, ніби не хотів бачити їхньої реакції на його відповідь.

- Пропав.

- Пропав? - перепитав Гаррі, і вся його радість наче випарувалась. - Як це пропав?

Ельф затрусився. Він вагався.

- Крічере, - розлютився Гаррі, - наказую тобі...

- Манданґус Флечер, - проквакав ельф, не розплющуючи очей. - Манданґус Флечер усе вкрав: фотографії міс Бели і міс Циссі, рукавички моєї хазяєчки, орден Мерліна першого ступеня, келихи з родинним гербом і... і...

Крічер хапав ротом повітря. Його запалі груди швидко здіймалися й опускалися, а тоді він розплющив очі і так заверещав, що аж кров похолола в жилах.

- ...і медальйон, медальйон хазяїна Реґулуса, Крічер зробив погано, Крічер не зміг виконати його наказу!

Гаррі зреагував інстинктивно: коли Крічер нахилився до коцюби біля каміна, він стрибнув на ельфа й притис його до підлоги. Герміонин крик додався до Крічерового лементу, однак Гаррі перекричав їх обох:

- Крічере, наказую тобі заспокоїтись!

Він відчув, що ельф завмер, і послабив хватку. Крічер лежав пластом на холодній кам’яній підлозі, а з його булькатих очей рікою текли сльози.

- Гаррі, пусти його! - прошепотіла Герміона.

- Щоб він відчихвостив себе коцюбою? - пирхнув Гаррі, стаючи біля ельфа навколішки. - Думаю, не варто. Так, Крічере, кажи правду: звідки ти знаєш, що це Манданґус Флечер украв медальйон?

- Крічер сам бачив! - зойкнув ельф, а сльози стікали з його рила в рот, повний сірих зубів. - Крічер бачив, як він вилазив з Крічерової комірчини з повними руками Крічерових скарбів. Крічер сказав злодюзі зупинитися, але Манданґус Флечер зареготав і в-втік...

- Ти сказав, що це був медальйон «хазяїна Реґулуса», - допитувався Гаррі. - Чому? Де він узявся? Що з ним робив Реґулус? Крічере, сядь і розкажи мені все, що знаєш про цей медальйон і що з ним робив Реґулус!

Ельф сів, скрутився клубком, встромив мокре лице між коліна й почав гойдатися туди-сюди. Коли заговорив, голос його був глухий, однак цілком виразний у лункій тиші кухні.

- Хазяїн Сіріус утік звідси, то й скатертю дорога, бо він був поганий хлопець і мучив мою хазяєчку своїми брудними витребеньками. А от хазяїн Реґулус мав гідність. Він з пошаною ставився до доброго імені Блеків і до свого шляхетного чистокровного походження. Роками він говорив про Темного Лорда, що мав вивести чаклунів зі схованки, щоб керувати маґлами й тими, хто був маґлівського роду... а як йому виповнилося шістнадцять, хазяїн Реґулус приєднався до Темного Лорда. Він був такий гордий, такий гордий, такий радий служити...

- Минув рік, і якось хазяїн Реґулус зайшов на кухню побачитися з Крічером - хазяїн Реґулус завжди добре ставився до Крічера. І хазяїн Реґулус сказав... він сказав...

Старий ельф загойдався ще швидше.

- ...сказав, що Темному Лордові потрібен ельф.

- Волдемортові був потрібен ельф? - перепитав Гаррі і глянув на Рона й Герміону, спантеличених так само, як і він.

- О, так, - простогнав Крічер. - І хазяїн Реґулус добровільно зголосився віддати Крічера. Це була велика честь, сказав хазяїн Реґулус, велика честь для нього і для Крічера, котрий мав виконати те, що йому накаже Темний Лорд... а потім п-повернутися додому.

Крічер загойдався ще швидше, його дихання переривалося схлипуванням.

- Ото Крічер і подався до Темного Лорда. Темний Лорд не сказав Крічерові, що треба робити, а взяв Крічера з собою в печеру коло моря. А в тій печері була ще одна печера, а в ній велике чорне озеро...

Волосся в Гаррі на потилиці стало сторч. Здавалося, ніби Крічерів скрипучий голос долинає з-над тієї чорної води. Він бачив усе, що там відбувалося, ніби сам був при цьому присутній.

- ...там був човен...

Авжеж, там був човен. Гаррі знав цей човен, примарно-зелений, крихітний, і зачаклований так, щоб перевозити до острівця посеред озера одного чаклуна й одну жертву. То он як Волдеморт перевірив надійність захисних чарів навколо горокракса: позичивши нікому не потрібну істоту, ельфа-домовика...

- Там, на острові, б-була чаша, повна якогось зілля. Т-темний Лорд примусив Крічера його випити...

Ельф затрусився з голови до п’ят.

- Крічер випив, а як випив, то побачив жахливе... у Крічера всередині все палало... Крічер ридав і кликав хазяїна Реґулуса, щоб той його порятував, кликав хазяєчку Блек, але Темний Лорд тільки сміявся... він примусив Крічера випити все зілля до дна... вкинув медальйон у порожню чашу... і знову наповнив її зіллям.

- А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові...

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля... але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

- Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера... і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду...

- А як ти врятувався? - запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів