Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Покажися! - крикнув він.

Люпин вийшов під світло лампи, тримаючи руки вгору, наче здавався.

- Я Ремус Джон Люпин, вовкулака, іноді відомий під іменем Муні, один з чотирьох авторів Карти Мародера, одружений з Німфадорою, більше відомою як Тонкс, і я навчив тебе, Гаррі, вичакловувати патронуса у формі оленя.

- Ой, цього досить, - вибачливо сказав Гаррі й опустив чарівну паличку, - але ж я мусив перевірити, правда?

- Як твій колишній учитель захисту від темних мистецтв, я цілком з цим погоджуюсь. А от вам, Роне й Герміоно, не варто було так швидко знімати захист.

Вони збігли зі сходів до нього. Загорнутий у важкий чорний дорожний плащ, він був стомлений, але радий, що їх побачив.

- Северус ще не з’являвся? - поцікавився він.

- Ні, - відповів Гаррі. - Як ситуація? Чи всі живі?

- Так, - сказав Люпин, - але за нами стежать. На площі стоять двоє смертежерів...

- ...ми знаємо...

- ...я мусив являтися точнісінько на найвищу сходинку перед вхідними дверима, щоб вони мене не побачили. Смертежери не знають, що ви тут, інакше їх було б значно більше. Вони спостерігають за всім, що хоч якось пов’язане з тобою, Гаррі. Ходімо вниз, я багато чого маю вам розповісти і розпитати, що було з вами, відколи ви покинули «Барліг».

Вони спустилися до кухні, Герміона спрямувала чарівну паличку на камін. Миттю зайнявся вогонь, створюючи ілюзію затишку серед голих кам’яних стін і відблискуючи на дерев’яній поверхні довжелезного столу. Люпин витяг з-під плаща кілька пляшок маслопива і всі посідали на стільці.

- Я міг би прибути ще три дні тому, але мусив позбутися смертежера, що за мною стежив, - сказав Люпин. - Отже, після весілля ви подалися прямо сюди?

- Ні, - відповів Гаррі, - аж після того, як нарвалися на двох смертежерів у кав’ярні на Тотенгем-Корт-Роуд.

Люпин аж облився маслопивом.

- Що?

Вони пояснили, що сталося. Коли закінчили, Люпин був спантеличений.

- Як же вони так швидко вас знайшли? Неможливо простежити за тим, хто роз’являється, хіба що вчепитися за нього перед тим, як він зникне!

- Але ж малоймовірно, щоб вони в такий час просто собі прогулювалися по Тотенгем-Корт-Роуд? - знизав плечима Гаррі.

- Ми подумали, - боязко почала Герміона, - чи не міг на Гаррі залишитися Слід?

- Неможливо, - заперечив Люпин. Рон запишався, а Гаррі відчув, ніби йому з плечей упала гора. - До речі, якби Слід усе ще був на ньому, вони б уже точно знали, що Гаррі тут. Але я не збагну, як вони тебе вирахували на Тотенгем-Корт-Роуд, це дуже тривожно, дуже тривожно.

Однак, на думку Гаррі, зараз не це було найважливіше.

- Розкажи, що сталося після того, як ми зникли, бо ми від вас нічого не чули, відколи Ронів тато повідомив, що сім’я в безпеці.

- Нас усіх урятував Кінґслі, - пояснив Люпин. - Завдяки його попередженню більшість весільних гостей устигли роз’явитися ще до їхньої появи.

- А то були смертежери чи люди з міністерства? - втрутилася Герміона.

- І ті, й ті, бо тепер вони заодно, - відповів Люпин. - Їх було з десяток, але вони не знали, Гаррі, що ти теж там був. До Артура дійшли чутки, що перш ніж убити Скрімджера, вони тортурами хотіли витягти з нього інформацію про місце твого перебування. Якщо це справді так, то він тебе не видав.

Гаррі зиркнув на Рона й Герміону. Їхні обличчя віддзеркалювали шок і вдячність водночас. Гаррі недолюблював Скрімджера, але якщо Люпин казав правду, то на порозі смерті Скрімджер його все-таки захистив.

- Смертежери обшукали увесь «Барліг» згори донизу, - розповідав далі Люпин. - Знайшли упиря, але не захотіли до нього наближатися... потім багато годин допитували тих наших, хто не встиг утекти. Думали вибити хоч якусь інформацію про тебе, але ж ніхто, крім членів Ордену, не знав, що ти був у «Барлозі».

- Одночасно із вторгненням на весілля інші смертежери вривалися в усі будинки, мешканців яких підозрювали у зв’язках з Орденом. Це діялося по всій країні. Нікого не вбили, - одразу додав він, випереджаючи запитання, - але поводилися жорстоко. Спалили дім Дідалуса Діґла, хоч його, як ви знаєте, там не було, і закляли «Круціатусом» родину Тонксів. Знову ж таки, хотіли з’ясувати, куди ти подався, побувавши в них. Отож усі живі... звичайно, пережили потрясіння, але загалом з ними все гаразд.

- То смертежери зламали всі захисні закляття? - запитав Гаррі, пригадавши, як надійно діяли чари того вечора, коли він упав у саду в батьків Тонкс.

- Гаррі, зрозумій - тепер на боці смертежерів уся потуга міністерства, - пояснив Люпин. - Вони мають повноваження виконувати найбрутальніші закляття, не боячись, що їх засічуть або заарештують. Вони подолали всі захисні закляття, які ми начаклували проти них, і навіть не приховували, навіщо прийшли.

- А як вони виправдовують тортури, за допомогою яких хочуть дізнатися, де перебуває Гаррі? - ледве чутно запитала Герміона.

- Ну... - Люпин повагався й дістав складений учетверо номер «Щоденного віщуна».

- Ось, - він штовхнув газету по столу до Гаррі, - рано чи пізно ви все одно довідаєтесь. Ось як вони пояснюють полювання на тебе.

Гаррі розгорнув газету. На першій шпальті була його величезна фотографія. Він прочитав заголовок над нею:

РОЗШУКУЄТЬСЯ ДЛЯ ДОПИТУ ЩОДО ЗАГИБЕЛІ

АЛБУСА ДАМБЛДОРА

Рон і Герміона обурено скрикнули, а от Гаррі промовчав. Він відштовхнув газету. Не хотів її читати, бо й так знав, що там написано. Тільки той, хто був на верхівці вежі, коли Дамблдор загинув, знав, хто його насправді вбив, а Ріта Скітер уже розтрубила на всю чаклунську громаду, що Гаррі Поттера бачили, як він тікав з того місця одразу після того, як Дамблдор упав з вежі.

- Співчуваю, Гаррі, - сказав Люпин.

- То смертежери вже й «Щоденний віщун» контролюють? - розлючено запитала Герміона.

Люпин кивнув.

- Але ж люди розуміють, що відбувається?

- Переворот відбувся гладенько і майже без розголосу, - відповів Люпин. - За офіційною версією, Скрімджера не вбили, а він пішов у відставку. Міністерство очолив Пій Тікнесі - вони його закляли «Імперіусом».

- А чого сам Волдеморт не оголосив себе міністром магії? - здивувався Рон. Люпин усміхнувся.

- Йому це не потрібно, Роне. Він і так виконує