Читати книгу - "Свобода"

Катцу з висоти видно, що там написано: «Це не кінець, це не кінець». Паралелі між її життям і його просто моторошні: короткий період творчої продуктивності, потім відбувається несподіваний поворот, який призводить до розчарування, потім з’являються наркотики і відчай, потім вони беруться за дурну роботу. Раніше Катц вірив, що його просто зруйнував несподіваний успіх, але зараз він раптом усвідомив, що його гірші роки як автора пісень збігаються з роками, що він їх провів у відстороненні від родини Берґландів. Так, останні два роки він не дуже й часто згадував Петті, але зараз він відчував (просто у штанях), що так трапилось більшою мірою через те, що він вважав, ніби їхній роман скінчився.

— Як Петті відноситься до дівчини?

— Вони не розмовляють, — коротко відповів Волтер.

— Отже, друзями їх не назвеш.

— Ні, я мав на увазі, що вони буквально не розмовляють. Кожна з них знає, коли саме інша з’явиться на кухні. Вони зі шкіри лізуть, аби раптом не зустрітися.

— І хто почав?

— Не хочу про це.

— Гаразд.

У стереосистемі в барі звучала пісня «Зете вот ай лайк ебаут ю». Катц вирішив, що то ідеальний саундтрек до неонової вивіски «Бад лайт», абажурів з фальшивого скла в свинцевій оправі, оббитих пластиком жахливих меблів, у які глибоко в’ївся бруд. Він усе ще був у відносній безпеці, бо навряд чи в такому місці заграє одна з його пісень, але розумів: безпека та відносна, а не абсолютна.

— Петті раптом вирішила, що не любить людей, молодших за тридцять років, — знову заговорив Волтер. — У неї з’явилась упередженість проти цілого покоління. А оскільки вона та ж сама Петті, прояви цієї упередженості досить кумедні. Утім, це вже зайшло надто далеко.

— А ти, здається, навпаки, у захваті від молодшого покоління, — не втримався Катц.

— Для того, щоб відмінити загальне правило, достатньо знайти один-два протилежні приклади. У мене їх два, і пречудові: Джесіка й Лаліта.

— Але не Джоуї?

— А коли є два, — продовжив Волтер, наче не почувши ім’я власного сина, — то неодмінно мають бути ще. Це передумова того, що я хочу зробити влітку. Треба повірити, що у молодих таки є мізки і соціальна свідомість, а потім залишається лише дати їм щось цікаве й корисне.

— Знаєш, ми з тобою дуже різні, — зізнався Катц. — Я нічого собі не уявляю. Я нічому не вірю. І мені не вистачає терпіння з дітлахами. Ти ж це пам’ятаєш, чи не так?

— Я також пам’ятаю, що ти часто-густо помиляєшся щодо себе. Гадаю, ти віриш у більшу кількість речей, ніж дозволяєш собі зізнатися. Саме через твою цілісність у тебе стільки прихильників. Це майже культ!

— Цілісність — то нейтральна якість. У гієн також є цілісність, ага. Вони — гієни в чистому вигляді.

— То що, значить, не варто було мені турбувати тебе? — спитав Волтер; було чутно, як тремтить його голос. — Якась частина мене не хотіла тобі дзвонити, але Лаліта мене переконала.

— Та ні, я радий, що ти подзвонив. Ми так давно не спілкувалися.

— Гадаю, я здогадався, що ти переріс нас, чи щось таке. Тобто я усвідомлюю, що сам я зовсім не крутий. Я здогадався, що ми тобі набридли.

— Вибач, друже. Я просто був шалено заклопотаний.

Але Волтер уже так засмутився, що ледь не плакав.

— У мене почало складатися враження, що ти бентежишся через спілкування зі мною. Я це розумію, але мені все одно неприємно. Я ж вважав, що ми друзі.

— Я ж вибачився, — повторив Катц. Його почала дратувати емоційність Волтера, а також іронія чи несправедливість того, що йому доводиться вибачатися, та ще й двічі, лише за те, що він намагався зробити другові ласку. Взагалі, у нього було правило: ніколи не вибачатися.

— Не знаю, чого я очікував, — продовжував Волтер. — Мабуть, визнання того факту, що ми з Петті допомогли тобі. Що всі ті пісні ти написав у будинку, що належав моїй матері. Що ми — твої найдавніші друзі. Не хочу довго розпатякувати про це, але хочу розставити всі крапки над «і» та пояснити тобі, що саме відчував; і тоді, можливо, мені більше не доведеться це відчувати.

Кров у Катца кипіла, але частково це відбувалося через пророцтва його члена. Що ж, старий друже, тепер я зроблю тобі іншу ласку, подумав він. Ми закінчимо одну справу, яка залишилась відкритою, і ти разом із дівчиною мені ще дякувати за це будеш.

— Добре, коли всі крапки розставлено, — погодився він.

Жіноча територія

Оскільки Джоуї Берґланд виріс у Сент-Полі, він отримав безліч доказів того, що його життя неодмінно буде щасливим. Як зірки-хафбеки розмовляють про пробіжку відкритим полем; яке відчуття виникає, коли підрізаєш суперників і на повному ходу прориваєш їхню оборону, що ледь рухається; як одним поглядом бачиш геть усе навколо і миттю розумієш, що і де відбувається, наче граєш у відеогру на рівні новачка, — саме так він і сприймав кожний аспект свого життя протягом вісімнадцяти років. Увесь світ відкривався перед ним, і він з радістю приймав це. На першому курсі він приїхав до коледжу в Шарлоттсвіллі, маючи ідеальний одяг й ідеальну зачіску, і дізнався, що факультет Подарував йому ідеального сусіда по кімнаті, яким був родом із НоВа (так місцеві жителі називали частину округу Колумбія, що переходив у передмістя Вірджинії). Два з половиною тижні коледж здавався йому продовженням світу, як він його знав, тільки кращим. Він так був у цьому переконаний, так спокійно сприймав це як належне, що вранці одинадцятого вересня залишив свого сусіда Джонатана дивитися, як палають Всесвітній торговельний центр і Пентагон, а сам похапцем побіг на лекцію з економіки. Лише добігши до великої аудиторії та побачивши, що вона геть порожня, він зрозумів: трапилося щось серйозне.

Як би важко він не пригадував, він так і не міг зрозуміти, про що думав, коли перетнув напівпорожній кампус. Така безпорадність була зовсім не в його стилі, і глибока досада, яку він відчув на сходинках хімічного факультету, стала насінням, з якого виросло глибоко особисте обурення терактами. Пізніше, коли проблеми почали накопичуватися, у нього склалося враження, що удача, яку в дитинстві він звик вважати своїм правом за народженням, загинула від удару невдачі вищого порядку, удару такого неправомірного,