Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, что ж ты? — не видержав Сидір.
— Та бач, Сидоре… Я чув — ти женишся…
— Да. А что?
— Та, кажуть, либонь молода не хоче…
— Как, не хочет?… Да что молода, коли отец с матерью слово дали!.. Что же ей еще?
— Та воно, бач, нічого… Яке тільки ваше життя буде?… Не з ними ж тобі жити, а з жінкою.
— А коли не будет слушаться — ефто на што? — і показав кулака.
Чіпку пройняв наскрізь страх і холод.
— Сидоре!.. не губи душі!.. — бовкнув Чіпка зопалу, та й сам схаменувся, — та було вже пізно.
— Какой души? — питає здивований Сидір.
«Виручай, милий Боже!» — подумав Чіпка — і голосно промовив:
— Вона тебе не кохає… Ми з нею давно знаємось, та…
— Может быть, хочешь, чтобы я уступил тебе? — перебив його Сидір. — Не, брат: не бывать ефтому!
— Ти, як москаль, брате-Сидоре, всюди вештаєшся, всюди ходиш з полком, — ти собі знайдеш десь кращу…
— Да что ты, брат? Ведь я издержался… Четвертную фельдфебелю дал, пятидесятирублёвку ротному, штобы только позволил; да еще покупок сделал рублёв на пятьдесят…
— Я тобі, коли хоч, удвоє верну…
— Да как же, братец? Ведь меня спросят: почему не женился? тогда что?
— Скажи, що розійшлися… Молода недужа, або що… Уваж, Сидоре! Прошу тебе: уваж!.. зараз і гроші дам.
— Да ано, брат, так… Только — как же быть-то?… ты разве с нею — таво?
— Та, кажу ж тобі, ми з нею давно покохалися… Вона мені й сказала: як віддадуть за тебе, — сама на себе руки наложе…
— Ишь-ты!!. еще отвечать придётся…
— Еге ж… не губи, Сидоре, душі!.. Я знаю: ти чоловік добрий…
— А что же я ему-то скажу, отцу?
— Сплети що… Скажеш: походу дожидають через те й не дозволено. А я вже, брате, вдобавок замогоричу хоч і всю вашу роту… щоб мовчали…
— Нешто так?… Пожалуй… — роздумуючи, згоджується Сидір.
Чіпка так і повис йому на в’язи:
— Сидоре! братику!.. гуляй же тепер! гуляй!.. Ходім, зараз гроші дам.
Вернулись вони в пивницю, розквиталися. Чіпка напоїв Сидора й москалів, що з ними прийшли, та на радощах і сам так лизнув, що насилу виліз з хати. Одначе подумав: чи йти додому, чи тут спати?… Так доплівся до клуні, де Лушня спав. «Ні, щоб мати не лаяла, тут засну», — подумав, уступивши в клуню. Незабаром він захріп коло Лушні, як задавлений…
Ніч була сира, холодна. Туман важкою парою вривався попід дверима в клуню; холодив гаряче тіло, добирався до кісток… Чіпка прокинувся, здригнув… Прокинувся й Лушня. Розказав йому Чіпка, яким побитом забрався сюди спати. Надворі стало сіріти. Крізь щілини пробивався білувастий край схід-сонця. Чіпка встав та невмитий, нерозчесаний, побрався прямо в Піски.
Уже розвиднялось, як він вернувся додому. Ще здалека побачив: блищав огонь у вікні його хати. «Мабуть, мати пряде», — подумав він та й став добиватись у двері. Двері були засунені. Він підійшов під вікно, постукав.
— Хто там? — окликнулась мати з середини.
— Це я, мамо! Відчиніть!
— Сину, сину! — почала виговорювати Мотря, впускаючи в хату. — Доки ти будеш волочитися щоночі?… Чи не за старе, бува, знову прийнявся?… Та то ж — щоночі! Як вечір настане, так і знявся, й пішов… А он — всюди такі чутки ходять… Ще на тебе, чого доброго, скажуть…
Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце.
— Не журіться, мамо! — з усміхом одказує він. — Ось, незабаром, як Бог поможе, не буду й з хати виходити…
— Видно й по тобі! Хіба б, може, жінка чи не вдержала; а вже матері не послухаєш…
— Та, може, й жінка…
Мати вперше почула таку річ від сина. І здивувала вона її, і зрадувала. Одначе Мотря не сказала на це нічого. Вона тільки суворо глянула на сина та й знову сіла за гребінь.
Чіпка, запаливши люльку, вийшов до скотини довідатись, — та проблукав — уже геть сонце підбилося… А там — і майнув на хутір до Гудзя.
Галя тим часом сама не дрімала. Як тільки вернулися старі додому, вона кинулась до матері й стала її сльозами благати, щоб не губили її краси, сили, здоров’я в московських походах та переходах, на чужій стороні, далеко від роду, з нелюбим москалем…
Мати — як мати. Вона пройнялась жалем рідної дитини, зглянулась на її сльози, благання, — сказала про все Максимові. Максим хоч і хотів би мати зятем Сидора, ще такого молодого, а вже унтер-офіцера, та, пригадавши своє гірке московське життя, непосидяче та невільне, сам згоджувався з дочкою… Взяли його смутні думки. Він цілу ніч не спав, усе думав.
На ранок радиться з Явдохою: як би від Сидора відскіпатись? Коли й Сидір якраз настиг на ту раду. Довго він терся та м’явся, поки зважився сказати про свое лихо… Як став він журливо виводити, що я б, мов, Боже, який радий, — та поход усе стратив!.. Старі слухали та жалкували на ту лиху причину, а самі нишком раділи. Найбільше ж раділа Галя, слухаючи такі речі з своєї хатини.
Вирядивши Сидора, батьки поїхали чогось у Гетьманське. Галя зосталася одна дома. Вона була весела, рада, з радощів сама не знала, що робити, з ким ними поділитися. Убравшись у найкраще убрання, вона бігала по хатах, співала веселих пісень; далі здумала про обід, розпалила піч, наставила страву; знову співала, бігала, виглядала в вікна: чи не йде, бува, Чіпка?
Чіпка не йшов. Марно вона трудила очі, виглядаючи його. Іноді чорна пляма серед поля здавалася їй ним; вона кидала піч і, не пам’ятаючи сама себе від радості, вибігала аж за хвіртку стрівати його… Розглядівши оману, верталася вона в хату з жалем у серці, з сльозами на очах. «Він, мабуть, мене не любить, що не йде… Якби він любив мене, то не йшов би — летів… А він?… дурить… з ума зводить!» Такі думки мутили її голову, ображали серце, Галя починала плакати.
На той саме плач нахопився Чіпка. Як вона кинулась до його, як привітала! Де ділися й сльози, і смуток: очі горіли коханням, одрадою, вид осіяв, як сонячний ранок весняного дня. І що за радісний був день той, що за люба розмова!..
— Так ти покинеш?… Покинеш, мій голубе, таке життя?… — допитувалась вона Чіпки, заглядаючи йому в вічі.
Чіпка мовчав. Любувався веселим голосом Галі, налитими радістю очима. Вона ж не переставала щебетати перед ним, як та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», після закриття браузера.