Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— Гей, малятко, ти чого? — здивувався Шаентір.

— Це натяк, що ви її в кімнату несете, — сказала брат заплітаючоюся мовою.

— Гаразд. Хлопці, допоможіть йому дійти. А то, наші провидці, ледь живі.

Перед тим, як нас залишити в гуртожитку, наш блок перевірили і підлатали захист. Я дорогою до гуртожитку перетворилася кошеням і спала вже на руках у чоловіка. Він дбайливо погладжував спинку.

— По кошенятах видно, коли об'їлися. Вказав він на роздутий живіт.

— Сама винна, я її не змушував. Ми вже кинули вмовляння, щоб нагодувати краще.

У мене в животі пробурчало, і він різко зменшився. Брат навіть на ногах твердіше стояти став, побачивши це.

— Росте просто на очах! Ліє, сестричко, їсти хочеш?!

Зашипіла на нього. Брат розсміявся і забрав мене з рук чоловіка.

— Не переживай, все одно нічого немає.

Мене поцілували в маківку і за вушком. Потім тільки поклали на дивані й укрили пледом. Миттю зарилася в нього і стала торохтіти, вже зі свого затишного гніздечка.

— Відпочивайте. Якщо щось ще побачите, кажіть мені.

— Так, сер. Дякую за допомогу!

Не знаю, що зробив Шаентір, але на ранок ми з братом були бадьорі та сповнені сил. Я вже могла із задоволенням носитися полігоном за студентами в котячому вигляді. Хлопцям доводилося швидко бігати, а то кошеня підросло буквально за ніч і стало набагато спритнішим. Мене наздогнав Алекс у котячому вигляді і боднув легенько головою мою голову. Потерлася головою об його голову і замурчала.

— Гей, ти для неї занадто великий, — розсміявся хтось зі студентів, — хіба, що ти збоченець.

— Бідненький, — сказав Ялін, бачачи, як за його студентом погнався кіт.

Хлопець теж обернувся котом і був більший за Алекса. Тільки це його не врятувало і за мить клубок із двох котів покотився полем.

— Через що бійка у котів.

— Через нашу зірочку. Алекса збоченцем назвали. Ліє, відійди від них і сиди біля мене.

Неохоче підійшла до кураторів.

— Який курс? — запитав Шаентір, який підійшов.

— Другий і третій, — відзвітував Януш. — Другий, це школяр із воєнки.

— Той, що менший? Гарний хлопець. Дайте вгадаю, через дівчину.

— Мур.

— Через тебе? Коли ти встигла?

Фиркнула й обернулася назад.

— Ми дружимо давно. Алекс мене няньчив удома.

— Оу, конфуз.

— А цей недоумок, його збоченцем назвав.

— Шикуйся! — рявкнув Ялін.

Клубок розсипався, і коти розбіглися кожен до своїх шеренг.

— Задоволені пики, вам на п'ять кіл більше бігати. Мала, іди розминайся, ти вже набігалася.

Під час розминки було ведіння. Одна з ліній імовірностей стала чіткішою. Але ще не єдиною. Шаентір подивився на мене запитально. Цікаво, хто він?

— Щось змінилося?

— Ще ні.

Алексу я не розповідала про пророцтво і тим паче нікому іншому не говорила, що збираюся піти в старий храм з усіма. Але він, немов сам усе знав. Вранці третього дня не відходив від мене ні на крок. Шаентір ходив недалеко від нас, похмурий. Мовчки поглядав на мене з хлопцем. Брати теж були тут, сиділи на травичці й вдавали, що чекають на тренування. Сумніваюся, що воно сьогодні буде. Магістр Ялін підійшов до мене і поклав свої великі долоні на мої плечі.

— Не переживай, і без нього впораємося, — надмірно бадьоро сказав він.

— Не потрібно робити з мене монстра, — почули ми за спиною — Я не дозволю дитині загинути.

А я дивлюся на нього і розумію, що ймовірності все ще три. Він прийшов, але рішення не ухвалив.

— Шаентір, відкривай портал.

Несподівано стало дуже людно навколо нас. А я, тільки позавчора все ж з'ясувала, хто цей Шаентір — голова безпеки в нашій країні. Для братів він був кумиром. Казали, він дуже хоробрий, сміливий, дуже сильний маг і багато ще чого говорили хорошого.

— Ліє, що скажеш?

— Поки що без змін, — сказала сипло, — але вже час.

Анрес насупився, почувши мою відповідь.

— Ви залишаєтеся, — сказав брат ведмедя, дивлячись на мене, Алекса і моїх братів.

— Це виключено, у кожного своя роль. Свою ви поки що не прийняли. І якщо цього не зробите...

Я зробила крок у перехід, тримаючи Алекса міцно за руку. Анрес влетів слідом за мною і, гарчачи, запитав:

— Що я маю зробити, щоб ти, малеча пузата, вижила?

— Прийняти свою суть, прийняти свою силу, прийняти свій дар, — він хотів щось сказати, перебила. — Ви маєте випустити всю свою лють і біль до останньої краплі. І спрямувати на того, хто відкриває цей розрив і веде орду. Якщо ви цього не зробите...

Анрес змінився, став на голову вищим і вбрався в обладунки, і він немов став складатися з вогню.

— Я це зроблю, дівчинко. Але, хто мене потім зупинить?

На це питання я тільки посміхнулася і подивилася на його брата. А потім перевела погляд на Шаентіра і посмішка моя стала ще ширшою. Він полегшено видихнув.

— Легше нам від цього не стане, — потішила я чоловіків — Розслаблятися рано.

— Ніхто й не розраховував на легкий бій.

Кивнула й озирнулася. Це були руїни храму і ми були вже всередині нього. Сам храм був ще й частково зроблений у скелі, і ось ця частина, що в скелі, збереглася найкраще. Від іншої частини залишилися осколки стін і купи каміння на землі. І та частина храму, що була в печері, судячи з усього, була більшою за зовнішню.

— А де, цей головний гад? — поцікавився тихо Олексій.

Шаентір тільки хмикнув і сказав:

— Радійте, у нас у запасі є кілька хвилин. І я вважаю, що дітям і деяким студентам тут не місце.

— Ви якраз вчасно, — сказав чоловік, що з'явився з темного вихору, — Побачите кінець цього світу! Радий тебе бачити Анрес! Сьогодні ти знайдеш вічний спокій!

Далі події стали розвиватися стрімко. Мене в сторону відтягнув Алекс. Інакше нас би просто затоптали. Незрозуміло звідки, з'явилося дуже багато істот. Бій почався також несподівано. Мигцем бачила Лішкорта, обох магістрів з менталістики. Обидва брати ведмедя були чудові. Вони працювали в парі і це була, справжня, машина для вбивств. Ноги підкосилися і я впала на коліна. Мене накрило видіння. Я фізично відчула, як передаю його тим істотам, з якими ми на одному боці. Через кілька миттєвостей, поруч опинився Оур.