Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  За ці два тижні я дуже сильно зблизилася з Вільямом, повністю налагодила стосунки з татом і мамою, ну і … спалила випадково три килими та ще половину того, що можна було підпалити. Причому це я робила не спеціально, мій дар вогню ніби виривався з мене і вилітав у все, що підпалюється. Зараз начебто як я втихомирила свою стихію, і дуже сподіваюся, що в академії я нічого не зможу спалити.

  Вільям та Кара всі ці два тижні не відходили від мене ні на крок, стали ніби моїми вчителями, Кара – теорія, Вільям – практика. Практикували елементарні заклинання ми в занедбаній бібліотеці, що знаходилася за кілька десятків метрів від замку і сходити туди нам з Вільямом не складало ніяких труднощів. Та й краще випадково підпалити щось там, ніж у замку. Мама з батьком усі ці два тижні готували мене до того, що в академії інші люди, треба буде звикати і таке інше. Хоча мені здається, це було зрозуміло спочатку. Дідусь же з бабусею, готували мене як і Вільям з Картою, за моєю магією. Бабуся Віолетта навчила мене ставити вогненний щит, зі словами що ,,Це найголовніше, що знадобиться завжди".

Ранок. 16 грудня.

  Я стою біля вікна у своїй кімнаті, через хмари та нічне небо, починало з'являтися сонце. Час. Я взяла в руку ручку заздалегідь складеної валізи і вийшла з кімнати. Спустившись сходами вниз, я побачила Вільяма, Кару, дідуся і маму, що стоять посередині головної зали. Кожен із них був уже повністю зібраний. Чорні джинси, біла водолазка під горло, бежеве пальто гарно доповнювали зовнішність Кари. Повна її протилежність – Вільям, стояв у чорному пальті, чорних джинсах та чорному светрі. Мама з дідусем були в теплих в'язаних светрах і в чорних накидках поверх. Слідом за мною спустилися бабуся та тато. Вільям допоміг мені накинути сіре пальто, заздалегідь куплене нещодавно Марселом, і відібравши у мене з рук валізу вийшов із замку.

-Всі готові? - З серйозним обличчям спитав тато, на що отримав позитивну відповідь від усіх членів сім'ї і тільки після цього ми вийшли із замку слідом за Вільямом.

  Ні машини, ні коней, ні ще якогось виду транспорту, тільки порожня дорога і Вільям з Карою, що стояли біля її країв. Ми підійшли до них, після чого Кара, відійшовши на метр змахнула руками і розвела їх у сторони. Між її долонь між кожним пальцем бігали червоні і чорні іскорки. Між її розставленими руками, повернутими долонями один до одного, з'явилася подібність блискавки. Після з'єднання якої від грудей дівчини різким струменем вийшла хвиля енергії.Червона, з частинками чорного магія, переплітаючись і закручуючися, утворила портал на весь зріст. Усередині порталу мерехтів все ще активний струмінь магії. Це було чарівно. Настільки, що відірвати очі міг лише ненормальний.

-Нам час, поки портал ще активний ... - почала говорити Кара, - варто поквапитися.

-Йди до мене дитинко ... - сказала витираючи крокодилові сльози мама, притискаючи мене до себе.

  Я просто не могла не відповісти на ці теплі материнські обійми. Звичайно я розуміла, що ми не назавжди розлучається, але … прощатися завжди складно. Не важливо з ким, не важливо на скільки, це одне з найненависніших мною речей. Закінчивши обійматися з мамою, я підійшла до дідуся. Той, шморгнувши носом, повторив за мамою, і так тепло й ніжно обійняв, так це було приємно, що я вже й сльозу пустила. Що б не було, а до діда я встигла звикнути неймовірно сильно. Він – як моя найближча, споріднена душа, яку б я нізащо не віддала. Тому, в ці обійми, я постаралася вкласти весь прошарок любові й турботи, що могла віддати цій рідній мені людині. Так я попрощалася і з рештою членів сім'ї, після чого повернулася до Кари та Вільяма, які вже мирно стояли біля порталу, чекаючи мене.

-Ну як? Готова? - З усмішкою і ніби підтримкою в очах спитала Кара.

-Навіть не знаю, - чесно відповіла я, - нервуюся дуже сильно.

  Адже я, можна сказати, тільки дізналася про існування свого дару, а тут уже треба їхати в академію, щоб розвивати цей дар.

-Не сси, ми з Карою не дамо тебе ображати, - начебто почав підтримувати Вільям, - звичайно якщо ти сама не будеш нікого ображати або бити ЯК МЕНЕ! - За останню фразу хлопець отримав уже звичний поштовх у бік від мене. -Ось бачиш! Домашнє насилля – справа не хороша, покінчуй із цим. – Продовжив говорити з сарказмом хлопець.

-Та йди ти! - Вже з гарним, задерикуваним настроєм жартома відповіла я йому.

-Ось і піду! – Сказав хлопець, і хотів було стати в портал, але я встигла схопити його за зап'ястя.

-Стій! - Не чекаючи від самої себе різко зупинила я Вільяма, той повернувся до мене обличчям і постояв ще з хвилину, дивлячись мені в очі, нарешті зрозумів і взяв мене за руку вже сам. Другу руку обхопила Кара, і вже цим тріо ми увійшли до порталу.

-Заплющ очі і нічого не бійся. - Почула я біля свого вуха, коли увійшла всередину з боку Кари.

-А Очі навіщо зак ... ААА! - Хотіла поставити цілком логічне питання я, але після холодне, яскраве світло різко засвітило мені очі.

-Ось навіщо. - Почула відповідь вже з боку Вільяма. - Нічого страшного, вперше у всіх така реакція звикнеш. До речі, готуйся до польоту.

-До якого бісового польоту?! – Прикрикнула я, бо вже й сама слабо чула що говорю. Звідусіль чувся ультразвук, що ніби приголомшував мене.

-От ... до цього. - Сказав хлопець, перш ніж я перестала відчувати землю під ногами. Вона ніби провалилася разом з нами і ми полетіли просто прямо в пекло.

***

  Шум вітру впереміш з шумом хвиль, що б'ють об берег. Приємний звук хрумкого під ногами снігу ... не під моїми ногами. Під ногами хлопця, який несе мене на руках.

-Як думаєш, коли вона прокинеться? - Пролунав знайомий голос Кари.

-Не знаю, - почав важко говорити Вільям, - коли я вперше потрапив у міжвимір, пролежав близько декількох днів.

-Сплюнь! Недоумок ... - відповіла дівчина. - Сам подумай, ти не останній стихійник, якби ти навіть тиждень пролежав, у світ це б ніяк не віддало, а через неї може прийти така люта зима, що змерзнеш з кінцями.