Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

— Та висадимо на найближчому острові цих пацанів і всіх, хто забажає, — пробурчав боцман, що якось опинився праворуч від Марка.

Чоловік за спиною нарешті заткнувся, зате завила його дружина і почала сипати прокльонами. Мабуть, вважала, що мерзенний чаклун мав віддати корабель такій добрій людині добровільно, а потім ще й доплатити за те, що взяв.

— Нам не можна підходити до островів, — сумно сказав Марк.

— Може їх у човен? — спитав один із моряків. — Нехай гребуть.

— Нам доведеться підійти. Воду, звичайно, Бола опріснить і з морської, чи з повітря набере. Але запаси їжі на таку кількість людей не були розраховані, — сказав боцман і поцокав язиком.

— Риби наловимо, — відрізав Марк. — Жодних островів.

— То що з хлопцями робити? — стомлено спитав боцман. — На кораблі їх не можна залишати, я проти цього. Сьогодні вони напали на чергових, а завтра візьмуть кухонні ножі та підуть різати сплячу команду.

— Я теж проти, — зізнався Марк.

— Тоді в човен і нехай пливуть на Червону зірку, — задумливо сказав Айдек. — Там або до Триголового острова допливуть, або патруль бол-Маяса зустрінуть і щасливо повернуться до життя звичайних пацанів. Маясі завжди робочих рук не вистачає в його теплицях, дурні селяни бояться магічних трав і вважають за краще жити впроголодь, так що не потопить, до роботи прилаштує.

Марк тільки знизав плечима і задумався про те, а чи не розсадити по човнах всіх врятованих селян, залишивши тільки дівчисько з немовлям. Але вирішив таки дати тим, хто не вплутався в бунт, право вибору. Хоч і промовчали, не попередили, але вбивати рятівників не побігли, поманені неіснуючими багатствами у замкненому гарпунному підпалубнику.

Чоловіка, що косився на повішеного приятеля, все-таки викинули за борт. І Марк був просто щасливий, що хоч у цього немає крикливої ​​дружини. Зате дружина повішеного не хотіла замовкнути. Маг важко зітхнув, стомлено подивився на підлітків і пішов до жінки. На неї дивився досить довго. І коли вона, нарешті, замовкла, вагомо сказав:

— Не спрацюють твої прокляття. Сама знаєш, що твій чоловік винен і своєї правоти не відчуваєш. Тож не спрацюють.

— Ця дурепа, мабуть, захотіла багатства, — неприязно сказала інша жінка. — Усе життя така була. Вона б і діток продавала, якби народити зуміла. А так боги вберегли, зробили безплідною.

Марк знову помасажував скроні, подивився на жінку, що випромінювала ненависть і велів:

— У човен. Інакше накажу повісити поряд із чоловіком.

І що дивно, більше кричати, вити і проклинати вона не стала. Покірно пішла, дивлячись під ноги. Мабуть відчула, що Марк готовий її спопелити прямо на цьому місці, і начхати, що з вогнем йому працювати не дуже вдавалося.

— От до чого доброго хлопця довели, — пробурмотів хтось у нього за спиною.