Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– «Вона вам все розповіла?», – різко перевела лисиця свою увагу на мене.

– «Хм... Ну, дивлячись що ти мала на увазі під словом все», – вона подивилась на мене ще раз своїми аметистовими очима, потім перевела погляд на Тома. Який, в свою чергу, дивлячись на неї, червонів і відводив погляд. – «Але те, що нам повідомили, тепер змушує мого напарника, то червоніти, то бліднути, наче дівчина перед виданням. Може, ти знаєш, чому так?».

– «Спочатку все ж таки дай мені відповідь, що вам сказала ця мерзенна відьма», – якось трохи вона навіть нервувала.

– «Та нічого й не казала, тільки що ти колись була людиною. І що нинішня твоя форма це її рук справа. Щоправда, дивлячись на те, як вона виглядала, кажучи все це, вона явно відчувала гордість за свою роботу».

– «Тобто, це і все що вона розповіла ... зрозуміло», – почала ніби міркувати лисиця, але я продовжувала це все чути. – «Я здогадуюсь, що з Томом!» – різко заявила вона.

– «Продовжуй...».

– «Просто..., останнім часом, ми з ним почали більше ладнати, я думаю, ти це помітила. І я зрозуміла, що він дуже милий і скромний хлопець».

– «Можливо милий, хай там як, але..., він то скромний? Ми точно про одну людину говоримо?», – вирішила все-таки перепитати я. – «Та людина, яка нещодавно переді мною стояла, в чому мати народила, і зовсім цього не збентежившись?», – нагадала я.

– «Ну так, він скромний і милий!», – підтвердила вона. А я, не втримавшись з витріщеними очима, дивилася на Тома, намагаючись уявити його панькающимся зі звірятами. Моєї уяви виявилось недостатньо щоб це побачити, і я повернула свій погляд на лисицю.

– «Та це кохання, як я подивлюся», – почала я її підколювати.

– «Швидше за все, він просто тварин любить», – трохи подумавши, сказала вона, через що сама і засмутилась. – «А дізнавшись, що я людина в лисячій шкурі, він, напевно, зрозумів, що зробив дурість і зніяковів від своїх вчинків», – припустила вона.

– «А ви, виявляється, сильно зблизилися останнім часом. Зрозуміти тільки не можу коли», – цей мій вислів уже залишився без відповіді.

– Отже! – раптом голосно промовила відьма, повернувшись назад у кімнату. – Сподіваюся, ви вже про все поговорили, – сказала вона, дивлячись на мене, і іноді кидаючи погляд на лисицю.

 – «Цікаво як вона дізналася, що ми розмовляли, це ж було подумки», – подумала я.

– «Вона все знає», – відповіла лисиця на мої думки.

– Лінда, я все думаю, яка видалась несподівана зустріч, але це навіть на краще, у мене є розмова про «Ту» проблему, – Нік раптом підвівся і підійшов до відьми, чим дуже мене здивував. – До того ж, ще кілька питань накопичилося за довгий час.

– Ти теж знаєш її? – схоже, це питання цікавило тільки мене, тому що Том загубився у своїх думках, як і Фумка.

– Так, це давня історія, нам довелося познайомитись через певну ситуацію. Це було досить давно, тому не бери в голову, – відмахнувся він начебто це не таке вже й велике діло.

– Нічого не розумію. Коли знав, що вона тут живе, чому тоді ти нічого нам не сказав та ще й на мене обурювався.

– Все просто, я справді не знав, що ми на неї натрапимо. А ти від мене подібні одкровення Фумки чомусь теж приховала, – сказав він мені, після чого звернувся до Лінди. – Нагадай, скільки ти виходить, тут мешкаєш?

– Якщо за скромними підрахунками, то близько п'яти років, а може й більше – замислившись на мить, відповіла вона.

Потім вони вдвох вийшли на вулицю, а ми з Томом і лисицею залишилися сидіти на дивані. Мене мучило ще більше запитань, чому Фумі стала жертвою відьми, і за яких обставин вони з Ніком познайомилися. Лінда виглядала молодо, років на тридцять, але у відьом було дуже складно визначити їхній вік. Вони загадкові та магія у них дивна. Для закляття або прокляття їм потрібні підношення, тому, коли відьми чаклують, то ніби варять щось у казанку, кидаючи в нього непередбачувані інгредієнти і читаючи заклинання, в яких вказується те, що їм треба. Я чула, що вони черпають силу у демонів і коли чаклують, то щось дарують своїм господарям, які на вдячність дозволяють користуватися своєю силою. Але я точно не знаю, чи це вигадка і навряд чи якась відьма зі мною поділиться такою інформацією. 

До речі, більшість нинішніх відьом мешкали в сусідньому королівстві, створюючи тим самим неабияку противагу нашому Альянсу магії. Лінда була дуже симпатичною як для відьми. Її чорняве розпатлане волосся було недбало зібране на кшталт зачіски. А довга темно-зелена сукня підкреслювала її очі незрозумілого болотного кольору. Але єдина деталь яка видавала її як відьму це крислатий капелюх, колір і форма якого загубилися багатьма роками раніше. Але натомість, здавалося, що безліч інгредієнтів для своїх зіль вона вирощувала саме на ньому. Тому що на капелюсі красувалися різноманітні гриби та трави, а туллю заполонили грибочки які я частіше бачила на деревах. Загалом не здивуюся якщо там ще якісь живі створіння знаходяться.

Коли двері в будинок знову відчинилися, я помітила, що відьма після розмови з Ніком, виглядає якоюсь розгубленою, але водночас натхненною. І тільки я хотіла спитати, про що вони там говорили, як вона випередила мене, чим заплутала ще більше.