Читати книгу - "Зелена миля"

І Персі пішов, бурмочучи собі під ніс, що ми про це пошкодуємо, гірко пошкодуємо, от побачимо. Але загалом йому наче полегшало, заспокоївся.

Коли ми витурили його, як худобину, в коридор, Дін подивився на нас із таким щирим і непідробним подивом та наївною невинністю, що я б розсміявся, коли б справа не була такою серйозною. На сценах сільських клубів у лісовій глушині я бачив і не такі виступи.

— Слухайте, а вам не здається, що жарт перестає бути вдалим? — спитав Дін.

— Замовкни, якщо не хочеш проблем на свою голову, — прогарчав Брутал. Ці репліки ми розписали за обідом. Для мене вони так і звучали — штучно, як рядки сценарію. Але якщо Персі був достатньо наляканий і розгублений, вони могли врятувати Діна Стентона від вильоту з роботи, якщо до цього дійде. Сам я так не вважав, але все могло бути. Згадка про Джона Коффі та мишу Делакруа досі допомагає мені побороти сумніви.

Ми погнали Персі Зеленою милею. Він спотикався і, хапаючи повітря, вимагав, щоб ми пригальмували, бо він впаде долілиць, якщо ми не пригальмуємо. Вортон лежав на ліжку, але ми надто блискавично промайнули повз нього й не помітили, спить він чи ні. Джон Коффі стояв біля ґрат камери й спостерігав.

— Ти поганий і заслуговуєш сидіти в тій темній комірчині, — промовив він. Але сумніваюся, що Персі його почув.

Коли ми зайшли в гамівну кімнату, розчервонілі щоки Персі були мокрими від сліз, він гнівно вирячав очі, а випещене волосся розтріпалося на лобі. Гаррі однією рукою забрав у Персі пістолет, а другою — дорогоцінний пекановий дрючок.

— Спокійно, воно твоє, від тебе нікуди не дінеться, — голос Гаррі звучав трохи засоромлено.

— Чого не скажеш про твою роботу, — процідив Персі. — Про ваші роботи. Як ви смієте зі мною таке робити?! Так не можна! Не можна!

Він, вочевидь, був готовий і далі продовжувати в такому ж дусі, от тільки ми не мали часу слухати його проповідь. У моїй кишені лежав рулон липкої стрічки. У 1930-х то був пращур тієї блискучої, яку люди використовують сьогодні. Угледівши її, Персі посунув назад. Але Брутал обхопив його ззаду і тримав, поки я не заліпив йому рота, для надійності обмотавши стрічкою окружність голови. Коли настане час ту стрічку знімати, Персі позбудеться кількох клаптів волосся, та ще й губи потріскані будуть серйозно. Але я більше цим не переймався, бо з мене було досить Персі Ветмора.

Ми відійшли від нього. Він стояв посеред кімнати, під лампочкою в клітці, у гамівній сорочці, важко дихаючи крізь ніздрі, що роздувалися, і притлумлено мукаючи з-під липкої стрічки — мммф! мммф! мммф! Загалом вигляд у нього був не менш божевільний, ніж у всіх тих в’язнів, яких ми запроторювали в цю кімнату за всі роки.

— Тихіше сидітимеш, швидше вийдеш, — сказав я. — Спробуй це запам’ятати, Персі.

— А коли стане самотньо, згадуй Олів Ойл, — порадив Гаррі. — Ук-ук-ук-ук.

Потім ми вийшли. Я зачинив двері, а Брутал їх замкнув. Дін стояв трохи далі на Милі, перед камерою Коффі. Він уже вставив майстер-ключ у верхній замок. Ми вчотирьох перезирнулися. Без слів. Слова були непотрібні. Ми запустили й розігнали цей поїзд; залишалося тільки сподіватися, що він поїде означеним курсом, а не злетить із рейок десь далі по колії.

— Джоне, ти не передумав їхати? — спитав Брутал.

— Ні, сер, — відповів Коффі. — Не передумав.

— Добре, — кивнув Дін. Він прокрутив перший замок, витяг ключ і вставив його в другий.

— Джоне, нам потрібно надівати на тебе кайданки? — запитав я.

Коффі, здавалося, поринув у задуму.

— Можете, якщо хочете, — зрештою відповів він. — Не потрібно.

Я кивнув Бруталові, й той відчинив двері, потім повернувся обличчям до Гаррі, який спроквола цілився в Коффі з пістолета Персі, коли Коффі переступив через поріг своєї камери.

— Віддай їх Дінові, — розпорядився я.

Гаррі кліпнув, наче його зненацька вирвали з дрімоти, побачив пістолет і палицю Персі в руках і тицьнув їх Дінові. А Коффі тимчасом незграбно тупцяв у коридорі, мало не черкаючи лисою головою об заґратовані лампи на стелі. Стоячи там зі складеними на грудях руками й зсутуленими плечима, що нависали над бочкоподібними грудьми, він знову нагадав мені, як і вперше, велетенського полоненого ведмедя.

— Замкни іграшки Персі в столі чергового до того часу, коли ми повернемося, — сказав я.

— Якщо повернемось, — уточнив Гаррі.

— Добре, — не звертаючи уваги на Гаррі, відповів мені Дін.

— А як хтось прийде… скоріше за все, ніхто, але всяке буває… що ти скажеш?

— Що десь опівночі Коффі розбуянився, — промовив Дін із виглядом старанного студента коледжу, який складає важливий іспит. — Довелося вдіти його в сорочку й закинути в гамівну. А коли там шумітиме, то людина подумає, що це він. — Підборіддям Дін показав у бік Коффі.

— А ми де? — спитав Брутал.

— Пол пішов в адміністрацію, щоб узяти справу Дела й написати свідкам, — відповів Дін. — Цього разу це дуже важливо, бо то була не страта, а повна дупа. Він сказав, що, швидше за все, пробуде там до кінця зміни. А ти, Гаррі й Персі у пральні, перете одяг.

Насправді то була кодова фраза для обізнаних. У пральні часом по ночах грали в кості; а по інших ночах — різалися в блекджек, покер чи «меверика». Хоч би якою була гра, про наглядачів, які брали в ній участь, казали, що вони перуть одяг. На тих збіговиськах зазвичай пили самогон, а іноді й косячок по колу пускали. У тюрмах таке було споконвіку, відколи тюрми стоять, так я собі думаю. Коли ти ціле життя вовтузишся з брудними людьми, то й самому хочеться трохи в бруд закалятися. У кожнім разі, перевіряти, чи ми там, ніхто б не став. До «прання одягу» в «Холодній горі» ставилися з великим розумінням.

— Усе як по нотах, — я розвернув Коффі й легенько підштовхнув його, щоб ішов уперед. — А якщо все посиплеться, Діне, ти нічого ні про що не знаєш.

— Це легко сказати, але…

У ту мить сухорлява рука висунулася крізь ґрати камери Вортона й ухопила Коффі за могутній біцепс. Усі ми охнули від несподіванки. Вортон мав бути в безтямі, ледве не в комі. А втім, він стояв перед нами, похитуючись уперед-назад, як причмелений після бою боксер, і сонно шкірився.

Реакція Коффі