Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Коли я зможу визволити твою душу? — ледве чутно запитав хлопець, поринаючи в царство Морфію.

—Усьому свій час, не поспішай, — тихо відповіла Дженні з ніжністю дивлячись на те, як він спить.

Шевчук багато разів намагався помиритись зі своєю нареченою, але вона його так і не пробачила. З мафією проблем не виникло. Дженні допомогла йому з цим. Вони перестали загрожувати йому, справи компанії почали налагоджуватися. Христина покинула країну, а Євген залишив усі спроби повернути її. Він знав, коли Христина приймає рішення – не змінить його. Навіть якщо пошкодує про це, навіть якщо буде дуже боляче – не пробачить і не повернеться до нього. Але через кілька місяців батько Христини помер і їй довелося повернутися в країну та очолити компанію. Хто знає, можливо колись вона пробачить його і вони знову будуть разом, але точно не зараз.

Впевнено виводячи підпис на папері він власною кров'ю підписав контракт, потім поклав ручку і передав її дівчині, що сиділа поруч, що так ніжно дивилася на нього. Він був для неї найважливішою людиною у її житті. Вона з трепетом завжди ставилася до нього. Боялася заподіяти біль, навіть якщо це випадково. Найголовніше, він був її якорем у цьому світі. Тепер вони зможуть бути вічно разом. Дві половинки однієї душі, одного серця, вони дуже схожі характером, манерами. Вони були одним цілим і могли існувати лише разом.

—От і все. Контракт підписано — тепер ти моя, — радісно сказав він, щасливо посміхаючись.

—Не зовсім. Я все ще не можу торкатися тебе, — сумно відповіла вона.

—Коли ми зможемо позбутися цього? — Його посмішка зникла.

—Думаю за кілька днів. І то не завжди я зможу це робити.

—Ну хоч щось, — знову посміхнувся Микита і залишив у куточку губ легкий поцілунок, від чого Дженні трохи зніяковіла. Вони були не самі в кабінеті, але хлопця цей факт не хвилював. Перед ним сиділа та, що змушувала серце битися частіше, коли дивилася на нього. Він був по-справжньому щасливий, що зміг знайти свою справжню, що подарувала йому сама Доля.