Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Ми рухались тихо, крок за кроком, через порожні коридори Академії, кожен з яких здавався наповненим тінями. Атмосфера була напруженою, наче кожен звук міг привернути увагу темних сил, які, напевно, вже чекали на нас. Нолан був попереду, його кроки впевнені і чіткі, а я, зібравши всі сили, йшла поруч. У його присутності я відчувала певний спокій, але й тугу — бо ми наближалися до місця, де наші долі вирішаться.

— Ми майже там, — промовив Нолан, оглядаючи простір. — Це місце приховане давно. І навіть якщо портал ще не повністю відкритий, його сила відчувається.

Моє серце билося швидше. Я відчувала, як в повітрі щось змінюється, як щось темне і потужне пробуджується. Я не знала, що саме нас чекає за наступним поворотом, але це було занадто важливо, щоб просто зупинитися. Потрібно було рухатися вперед.

Нолан раптово зупинився перед одними з величезних дерев’яних дверей, з вирізьбленими символами на поверхні. Вони виглядали так, ніби їх не відкривали століттями.

— Це тут, — сказав він і зробив крок вперед, підходячи до дверей. Його руки швидко знайшли правильні знаки, і, наче за заклинанням, двері повільно відкрилися, скриплячи. Усередині було темно, але я відчула, як повітря стало густішим, а навколо нас з’явилося відчуття якогось магічного поля.

Нолан не став вагатися. Він знову проявив свою силу і провів рукою через повітря, вимовивши кілька мовних формул, щоб розширити доступ до кімнати. Відразу ж перед нами з’явилася величезна дзеркальна стіна, що займала майже всю одну зі стін приміщення. Дзеркало було темним, як сама ніч, але в ньому я побачила відблиск чогось незвичайного.

— Це воно, — промовив Нолан, і його погляд став майже медитативним. — Дзеркало істинного єства. Воно дозволяє побачити більше, ніж просто відображення. Воно відкриває твою справжню силу, твоє призначення.

Моя рука стиснулася навколо меча, і я повільно підійшла до дзеркала. Мені було важко дихати, але я не могла відірвати погляд від його поверхні. Відображення в дзеркалі почало змінюватися, і я побачила не лише своє обличчя, але й спалахи світла й тіні, що спліталися у дивні фігури. Це було як маленьке провидіння, яке намагалося розкрити всі мої потаємні куточки.

— Яка твоя справжня сила, Ясемін? — запитав Нолан, в його голосі тепер було більше розуміння, ніж будь-коли. Він стояв поруч, спостерігаючи за тим, як я зустрічаю дзеркало.

Я зробила крок ближче, і всі ці образи почали набирати форму. Переді мною постала величезна постать, яка була одночасно і мною, і кимось іншим. Це була я, але вона була також і тією, хто контролює магію цього світу. І ця сила, ця енергія, була в мені з самого початку.

— Ти дійсно маєш силу, яка здатна змінити світ, — прошепотів Нолан, коли дзеркало відбивало всі можливі образи. — Але з цією силою пов’язана велика відповідальність.

Я не могла відвести погляду. У моїй душі пробуджувався новий етап розуміння. Дзеркало дозволило мені побачити не лише те, хто я є зараз, а й хто я можу стати, якщо я зроблю правильний вибір.

Але перед тим як я змогла усвідомити все це до кінця, різкий звук порушив тишу. Відразу ж ми обидва повернулися до дверей. Щось наближалося.

— Ми не самі, — сказав Нолан, підготовлений до всього. — Ти повинна діяти швидко. У тебе є лише кілька хвилин, поки не з’являться нові вороги.

Я схопила меч і вирушила до дзеркала, готова до будь-якої битви. Але відчувала, як щось темне наближається до нас, і це було значно сильніше, ніж я могла собі уявити. Часу залишалося вкрай мало.

Тіні за дверима ставали все чіткішими, і я відчула, як повітря ставало ще важчим. Той самий незрозумілий відлуння темної сили, яку я відчувала раніше, тепер перетворювалось у справжній ураган. Я крок за кроком наближалася до дзеркала, але дивний холод, що розтікався по моїх венах, почав посилюватися. Це була не просто магія — це була невидима сила, що кидала виклик самій моїй суті.

Нолан стояв поруч, його магія вже була активована. Він зібрав всю свою силу в одному погляді, і я побачила, як його очі починають світитися, наче дві зірки, що готові знищити все на своєму шляху. Я знала, що він готовий битися до кінця, але навіть його сила була обмежена.

— Ясемін, ти повинна зрозуміти, — його голос став глибоким і рішучим, — дзеркало не просто показує те, ким ти є зараз. Воно дає тобі можливість обирати, що ти станеш у майбутньому. І саме тому ми повинні бути готові до того, що буде перед нами.

Я кивнула, розуміючи всю важливість моменту. Але перед тим як я змогла зробити ще один крок, з дверей раптом вистрілило кілька темних постатей. Вони виглядали як тіні, що ожили, наче хижі звірі, готові поглинути все, що зустрінеться на їхньому шляху.

Я підготувалася до битви, але раптом одна з постатей виступила вперед і зупинилася, наче вичікуючи.

— Ясемін… — його голос був знайомий. — Ти не повинна цього робити.

Я подивилася на нього. Це був Калеб. У його очах була невидима боротьба, але його вираз був не таким, як раніше. Тепер це був той, кого я не могла впізнати. Той, хто змінився.

— Ти зрадник? — вирвалося в мене, хоча я намагалася зібрати себе. Його обличчя здавалося холодним і незворушним, і я не могла зрозуміти, що з ним сталося.

— Ти не розумієш, Ясемін, — відповів він, дивлячись на мене сумними очима. — Це все занадто велике для тебе. Ти не готова.

— Готова до чого? — я не могла стримати гнів. — Ти ж мав бути моїм другом!

— Мені не можна дозволити тобі це зробити, — сказав він, і я побачила, як він підняв руку, намагаючись зв’язати мої рухи чорною магією. Я відчувала, як тіньна енергія, яку він маніпулював, тягнеться до мене, намагаючись впоратися з моєю силою.

Але я не могла дозволити цьому статися. Це був той момент, коли я повинна була показати, чому я була обрана, чому саме я повинна була пройти цей шлях. Я відчула в собі всю ту потужну енергію, яку дзеркало мені відкрило, і випустила її назовні. Тіні, що виникли з Калеба, почали виводити з нього більшість його сили.