Читати книгу - "Червоногрудка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона кивнула.
— Справді?
Вона хлипнула і знову кивнула.
— Добре.
Браннхьоуґ підвівся і розстебнув пасок.
Ніч випала морозна, і старий заліз у спальний мішок. Він лежав на товстій підстилці з ялинового гілля, але холод від землі пронизував тіло. Ноги закоцюбли, і час від часу йому доводилося перевертатися з боку на бік, щоб не заклякло й тіло.
У всіх вікнах будинку, як і раніше, світилось, однак довкола стало так темно, що старий майже нічого не бачив у приціл. Але не так уже все безнадійно. Якщо господар сьогодні повернеться додому, то повернеться машиною, а над воротами розвернутого до лісу гаража горить лампа. Хоча світла від неї небагато, його цілком вистачить.
Старий повернувся на спину. Навкруги було тихо. Коли під’їде машина, він почує. Тільки б не заснути. Від цих нападів він зовсім знесилів. Але він не засне. Раніше він ніколи не засинав у караулі. Ніколи. Нахлинула ненависть, і від неї немов стало тепліше. Це була особлива ненависть, не та, яка постійно горіла в ньому низьким незагасаючим полум’ям, випалюючи непотрібні думки, щоб ті не заступали перспективу. Ні, ця ненависть була іншою — вона палала так яскраво, що старий злякався, раптом він не зможе приборкати це почуття. Він знав, що імпульсам піддаватися не можна, слід діяти холоднокровно.
Він дивився на зоряне небо між ялинових стовбурів. Було тихо. Так тихо і холодно. Він помре. Вони всі помруть. Це хороша думка, і він ухопився за неї. Потім його очі заплющилися, і він заснув.
Браннхьоуґ дивився на кришталеву люстру під стелею. У кришталі відбивалося сяйво неонової реклами. Так тихо. Так холодно.
— Тепер можеш іти, — сказав Браннхьоуґ.
Він не поглянув на Ракель, лише почув, як вона відкинула ковдру, відчув, що вона встала з ліжка. Потім почув, як вона надягає одяг. Ракель не промовила ні слова. Ані коли він узявся до неї, ані коли він наказав їй відповідати йому тим самим. Браннхьоуґ бачив її широко розплющені чорні очі. Чорні від страху. Від ненависті. Від цього Браннхьоуґу стало так моторошно, що він не…
Спочатку він вдавав, що все гаразд, і чекав, коли прийде це почуття. Думав про своїх колишніх жінок, це завжди допомагало. Але почуття не приходило, і нарешті він попросив її облишити спроби. Браннхьоуґ не міг більше терпіти таке приниження.
Вона підкорялась йому, як робот. Просто виконувала свою частину угоди, ні більше ні менше. Нічого, до закінчення терміну давності справи про батьківські права — півроку. Часу в нього досить. Не варто нервувати, попереду — інші дні, інші ночі.
Браннхьоуґ почав усе спочатку. Йому не треба було так багато пити, він уже не відчував ані її, ані своїх пестощів.
Він наказав Ракелі піти у ванну, зробив їм обом коктейль. Тепла вода, мильна піна. Браннхьоуґ довго говорив про те, яка Ракель вродлива. Вона не сказала ні слова. Так тихо. Так холодно. І вода незабаром стала холодною, Браннхьоуґ витер Ракель і знову потягнув її в ліжко. Він відчував її тіло — сухе і скулене від холоду. Вона здригнулася, Браннхьоуґ зрозумів, що вона почала щось відчувати. Нарешті. Його руки ковзали по її тілу все нижче і нижче. Потім він знову побачив її очі. Великі, чорні, мертві. Вона незворушно дивилася на якусь цятку на стелі. І знову все було зіпсовано. Браннхьоуґу захотілося вдарити її, дати їй ляпаса, щоб шкіра спалахнула, щоб в очі повернулось життя.
Він почув, як Ракель узяла зі столу листа, розстебнула сумочку.
— Наступного разу не потрібно буде пити так багато, — сказав Браннхьоуґ. — Це й тебе стосується.
Вона не відповіла.
— Наступного тижня, Ракеле. На цьому ж місці, у цей же час. Не забудеш?
— Як я можу забути, — відповіла вона.
Почулися кроки, відчинились і зачинилася двері. Ракель пішла.
Браннхьоуґ підвівся, приготував собі ще один коктейль. Содова з «Джеймсоном» — єдине пристойне… Він обережно випив його. Потім знову ліг.
Було близько півночі. Браннхьоуґ заплющив очі, але сон не йшов. Із сусіднього номера доносилися якісь звуки — мабуть, дивилися телевізор. Платний канал для дорослих. А можливо, й ні. Стогони цілком натуральні. За вікном почувся виск поліцейської сирени. Чорт! Браннхьоуґ заворочався. На цьому м’якому ліжку спина завжди затікає. Йому ніколи не подобалося спати тут, не тільки через ліжко. Ця жовта кімната завжди була і залишалася готельним номером, чужим місцем.
Браннхьоуґ сказав дружині, що йде на зустріч у Ларвіку. На її запитання, в якому готелі вони житимуть, він, як завжди, відповів, що в готелі «Ріка». І додав, що зателефонує їй, якщо буде не надто пізно. Але ж ти знаєш, люба, що таке ці офіційні вечері.
Втім, його дружині нема на що скаржитись, Браннхьоуґ забезпечив їй таке життя, на яке Ельса навряд чи могла сподіватися, зважаючи на своє минуле. Вона побачила світ, пожила в розкішних посольських готелях з величезним штатом прислуги, побувала в найкрасивіших містах світу, вивчила мови. Їй у своєму житті не довелося й пальцем поворухнути. Що б вона робила без чоловіка? Вона, людина, що ніколи в житті не працювала! Браннхьоуґ був для неї опертям у житті, родиною, коротше кажучи, всім. І його не надто турбувало, що думає Ельса.
Проте цієї хвилини Браннхьоуґ думав про неї. Зараз йому хотілося бути з нею. Відчувати поруч її знайоме, тепле тіло, її руку на своїх грудях.
Браннхьоуґ знову поглянув на годинник. Можна сказати, що вечеря закінчилася рано, і він вирішив поїхати додому. До того ж вона буде рада, вона так не любить залишатися вночі сама в їхньому великому будинку.
Браннхьоуґ лежав і слухав звуки із сусідньої кімнати. Потім швидко підвівся і почав одягатись.
Старий уже не старий. Він танцює. Грає повільний вальс, вона притислася щокою до його шиї. Вони танцюють вже довго, вони спітніли, її дотики обпалюють. Він відчуває, що вона усміхається. Йому хочеться танцювати і танцювати, аж доки будинок згорить дотла, доки почнеться новий день, доки вони розплющать очі і побачать, що обоє тепер в зовсім іншому місці.
Вона шепче йому щось, але музика грає надто голосно.
— Що? — запитує він.
— Прокидайся, — шепче вона йому майже у вухо.
Старий розплющив очі. Кілька разів моргнув у темряві і почув, як під’їздить автомобіль. Він перекинувся на живіт, тихо зітхнув, заледве витягнув з-під себе руку. Його розбудило клацання гаражного замка. Старий побачив, як «Вольво» в’їжджає в гараж, як за машиною змикається темрява. Права рука оніміла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.