Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вчителька, дочка Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

275
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вчителька, дочка Колумба" автора Вільгельм Мах. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 126
Перейти на сторінку:
слухаю.

— У тебе якийсь клопіт. Я в цьому певна: це просто вгадується. Який?

— Ет, такий собі.

— Отже маєш. І через мене. Розкажи.

— Минув уже. Такий собі.

— І ще, про отого Заритка. Що ти з ним зробив?

— Нічого. Він сам з собою зробив. Я йому, давно радив взятися за столярство. Але нічого, виживе. Я передав йому... привіт. Через Семена. Він зрадіє.

— Слухай.— Агнешка підводиться, стає перед Балчем.— Скажи мені, тільки щиро, бо це для мене дуже важливе, найважливіше.— Збирає сили; нелегко їй зважитися на таке питання: — Чи ти не думав, чи ти ні разу не подумав, ані на якусь мить, що це я...

— Що, що ти?

— ...писала скаргу на тебе?

Балч вибухає голосним, щирим сміхом. Встає, несамохіть простягає до неї руку.

— Обізвалася жінка, нарешті! А я вже сумнівався. Бо тільки — людина й про людину, і ні про що інше не чув я за весь час оцього відмінювання.— Не випускає Руки, яку вона подала йому, з своїх двох.— Ах, дякую тобі за турботу про мене у хаті отого скаута, чи піонера, чи як його там, молодого Кондери...

— Звідки це ти знаєш? — жахається Агнешка. Відчуває в ту ж мить, як її обличчя заливає рум’янець. А тут ще й тон його, якийсь такий собі, легковажний. Звільняє свою руку від його потиску.

— Трохи від старого, трохи в місті, а про решту сам здогадався. Але все те — дитяча забавка. Ні, Агнешко. На тебе я не подумав. Зрештою, я знаю й так, хто скаржився. Сьогодні переконаюся.

— І це тобі вдасться? Як?

— Дізнаюся в коменданта міліції. Це більш певне, аніж торгуватися з Мигдальським, дідько з ним.— Та, помітивши в її очах переляк, додає: — Комендант запросив мене на скромний парубоцький обід.

— Зважуй свої підозри, Балче. Можна помилитися, скривдити когось.

— Я не помиляюся. Ну й дурненька ти!

— Бо ти погано з нею поводишся, Зеноне, нечемно,— Агнешка навіть і не помічає, що цими словами поділяє його здогад і мимоволі когось обвинувачує.

— Якщо цікавишся, то скажу: підшукую для неї посаду. Могла б улаштуватися в Джевинці, але дуже близько. Хай би йшла якнайдалі звідси.

— Вона вже знає про це?

— У неї ще є час дізнатися. Чекай...— Балч якусь хвилю прислухається.— Ні. Це щось здалося.

— Повертайся в село, Зеноне. На святий вечір.

— До кого?

— Павлинка дуже просила.

— Там буде й Пживлоцька, й Зависляк. Не хочу.

— Я теж. Ну, то, може, підеш до Пащуків? До Пелі?

— О, вже знов обізвалася в тобі жінка. Браво, це вже вдруге. Але якщо хотіти, то тільки до тебе.

— Не запрошую, бо не маю на що.

— Ти маєш усе, що я можу хотіти, Агнешко.

— Не говори такого. Мене просто турбує. Турбує те, що ти будеш пити горілку в коменданта.

— Не обов’язково. Можу й не пити. Від тебе залежить.

— Не кажи цього. Але прошу — не пий.

— Дуже просиш?

— Дуже.

— Ти така гарна, коли клопочешся про щось, коли випрохуєш якусь дрібницю. Я не люблю, коли жінка наче передовиця в газеті...— його тепер уже тремтячий голос губиться в здавленому хрипі.— Жінка повинна бути...— і він підступив зовсім близько і пучками пальців доторкається її брів, носа, водить по контурі уст,— ...ти повинна бути такою, як...

— Без порівнянь, Балче,— і вона, охоплена поривом гнівної відрази, раптом відштовхує його.— Мене це не цікавить. Через тебе потім плачуть!

— Виходить, ще й ревнощі! Чудово! — Здивування й захоплення перетворюється на його губах у глузлизу усмішку. Балч одним розгонистим стрибком наближається до Агнешки й, притискаючи їй руки, хапає її.— Я чекав на це. Ти ж казала, що цілуєшся, з ким бажаєш. Забажай і зі мною.

— Ні!

— Невже ти не за цим сюди прийшла?

— Балче!

— Дійсно, мене саме так звати. Ну, не будь же ти бог знає чим. Велике мені діло.

— Ні!

— Не хочеш? Справді? Чому?

— Тому! — Агнешка з люттю дихає прямо в його розкритий рот. А коли він намагається відірвати її від землі, вона несподіваним ударом п’яти підгинає його ноги. Одначе на коліна падають обоє, бо він не випускає її з щораз міцніших обіймів. І шепоче, немов самим блиском оголених зубів, близьких, усе ближчих і ближчих:

— Гаразд... поміряєшся силою... як з ковалем...

Проте Агнешку охоплює кволість. Ці секунди мчать дуже швидко й дуже повільно. Секунди, затьмарені ним, роздутою жилою на його лобі,

1 ... 81 82 83 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчителька, дочка Колумба"