Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- Мабуть не ваше це діло, містере, - з іронією парирувала Єва, зібравшись йти. - І щоб ви знали, подібні підкати давно застаріли.

Кожне зіткнення з людьми, викликаючи ось як тепер, сплеск емоцій, змушувало Єву виходити з сірої зони, змушувало знову бачити фарби і ... відчувати. Все частіше стало спливати обличчя Адама. І думки про нього, кружляли навколо неї, як зграя голодних вовків. І Єва вже починала розуміти, що довго ховатися від цих думок їй не вдасться.

Перебратися до Макмастерів - несподівано виявилося познайомитися з усіма родичами, що до них з'їхалися. Племінники, кузини, тітоньки і дівер шумно стікалися з усієї Ірландії. Мало того, що половина з них мали вогненно-руде волосся, так ще й любов'ю до розмов і суперечок між собою вони могли звести з розуму кого завгодно. Єва просто очманіла від такої кількості людей, які нагрянули провідати Мейді.

Всі вони звичайно вже були в курсі, що американка спонсорувала операцію, і всі як один намагалися висловити їй свою вдячність. Але що приємно вражало Єву - ніхто не ліз з розпитуваннями про її особисте життя, ніби перед цим з кожним поголовно провели серйозний інструктаж.

- Привіт, я Тіббот, племінник дядечка Дойла! - поки Єва намагалася втекти через сад, дорогу їй раптом перегородив довготелесий усміхнений хлопець, неймовірно симпатичний, з такими ж усміхненими як у Мейді очима.

- Привіт, а я тут зібралася насолодитися тишею ... хоча б пару годин, - Єва з надією потягнулася поглядом до хвіртки.

- Ну, це навряд чи вийде, - грайливо повів він плечима. - Ми народ гостинний, відкритий і за нашими правилами не можна залишати гостю нудьгувати одну. Я знаю багато цікавих історій про це містечко, про ці пагорби, де нібито живуть гноми. Я можу розповісти тобі багато цікавого про Ірландію, - сказав він серйозно і в той же час простодушно , остаточно розташовуючи Єву до себе. - Можна назвати мене просто Тіт.

- Гаразд Тіте, нарікаю тебе своїм гідом.

Пішки вони дійшли до руїн замку таємничого лорда Рагнара, три рази обійшли навколо якогось сараю, заглянули в паб і при цьому Тіт не замовкав ні на секунду. Він настільки вмів захоплююче викласти сумнівні факти і все це приправити гумором, що Єва не помітила, як почала сміятися. Настільки легко їй виявилося з цією милою людиною, настільки сильним виявився його дух, який зумів пробитися і витягнути її з скорботного кокону.

На одній з вузьких, мощених бруківкою вуличок , по якій вони стомлено брели в сторону будинку, її раптом схопила за руку якась жінка:

- Твій син дуже ображається на тебе! - випалила вона, до смерті налякавши цим Єву. - Він любив вас обох, а ти кинула його батька! Залишила його страждати!

- Господи боже, - у Єви підкосилися ноги, і якби не Тіт вона б точно впала додолу, - Хто ви така ?! Що ви таке несете ?! - почала вириватися вона.

- Я медіум, чую душі мертвих. Так ось, твій хлопчик давно пробивається до тебе, просить не губити душу його батька, просить заспокоїтися. Так повинно було бути.

- Забирайтеся, - Єву затрясло дрібним тремтінням. - Тіте, я хочу скоріше забратися звідси .

Тіт, бачачи її стан тактовно мовчав всю зворотну дорогу. А Єві навпаки хотілося кричати, поки у неї всередині все клекотів і біснувався розбуджений  біль. Але вона була неймовірно вдячна своєму новому знайомому за розуміння і участь, за те, що перебуваючи поруч, він утримав її на рубежі живих.

- Дякую, Тіте, це була чудова прогулянка, - промовила Єва, штовхаючи хвіртку вже в сутінках. - Це явно пішло мені на користь.

З заднього двору долинав гомін голосів великої ірландської сім'ї.

- Завжди будь ласка . Здається, ми встигли вчасно. Відчуваєш , який аромат розлився по окрузі ? М-м-м, Джед відмінно смажить м'ясо. Підемо до решти, компанія тобі зараз дуже потрібна.

Вона слухала їхні жарти, спостерігала з боку, якими відкритими і радісними можуть бути люди, як невигадливе щастя, коли біда залишилася позаду. Поруч з ними їй було легко, тепло і затишно, тільки ось душу ятрив смуток від того, що сама вона була позбавлена такої гучної забавної рідні, таких близьких відносин, і що єдина людина, яка стала їй майже близькою - залишилася за океаном, вірніше вона сама його відштовхнула, плюнувши в обличчя своєю ненавистю. Після слів тієї дивакуватої жінки Єву почала терзати тривога, з великим запізненням вона нарешті зрозуміла наскільки  жорстоко вона обійшлася з Адамом, яку помилку вона зробила.

- Чи варто вірити тим словам? - тихо запитала вона у Тіта, коли велика частина сімейства вже розійшлася. Тіт сидів поруч, неквапливо попиваючи пиво, і що характерно, він одразу зметикував, про що вона у нього запитує.

- З одного боку ірландці дуже побожні, але з іншого у нас існує купа повір'їв, язичницьких обрядів, які частково збереглися з незапам'ятних часів. Тому так, ми віримо в потойбічний світ і в людей, які можуть з ним спілкуватися.

- Тоді це ще страшніше. Я все ще не можу заспокоїтися, - зіщулившись, Єва обняла себе за плечі.

- Це видно. ... Тяжко дивитися в усміхнені очі, які ось-ось готові заплакати, - зітхнув Тіт. - Ти допомогла цим добрим людям, Єво, може і ми чимось зможемо допомогти тобі?

- Мені самій нести мій хрест, але ви і так допомагаєте. ... Місяць тому ... ми з чоловіком ... втратили нашого сина, - тремтячи, але вона все ж таки це сказала. - Я сказала чоловікові, що ненавиджу його і поїхала. Але ми ніколи і не кохали один одного ...