Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Він помер?

Краєм ока Харрі бачив допитливе обличчя старенької:

— Так, він помер.

— Добре, — сказав Тронн. Потім нахилився і обхопив голову руками.

Харрі заглянув у прочинені двері кабінету і побачив, що Б’ярне Мьоллер стоїть біля вікна і із стурбованим виглядом дивиться вниз. Харрі обережно постукав.

Мьоллер обернувся, і очі в нього просяяли:

— А, привіт!

— Ось звіт, шеф. — Харрі кинув теку в зеленій обкладинці на письмовий стіл начальника.

Мьоллер опустився на стілець, насилу розмістив ноги під столом і начепив окуляри.

— Ну точно, — пробурмотів він, перевернувши обкладинку з написом «Документи у справі». У теці виявився тільки один аркуш формату А4.

— Мені здалося, що вам не потрібні деталі, —сказав Харрі.

— Правильно мислиш, — мовив Мьоллер і почав проглядати текст із досить великими інтервалами між рядками.

Харрі глянув у вікно поверх голови начальника, але не побачив нічого, окрім щільного, вологого, немов використаний під-гузник, туману, що накрив місто. Мьоллер відклав папір убік:

— Значить, ви туди приїхали і хтось повідомив вам, де цей тип живе, а потім ви знайшли Забійника в петлі.

— Загалом, саме так.

Мьоллер знизав плечима:

— Мені, в принципі, цього досить, але тільки якщо в нас будуть прямі докази, що це дійсно та людина, яку ми розшукуємо.

— Вранці Вебер звірив відбитки.

— Ну і?..

Харрі сів:

— Вони збігаються з тими, що злочинець залишив на пляшці з-під коли. Він тримав її в руках, перш ніж увійти до банку.

— А ми можемо бути упевнені, що це та сама пляшка?

— Не хвилюйся, шеф, і пляшка і злочинець є у нас на відео. Адже ти щойно прочитав написану Левом Гретте від руки передсмертну записку, в якій він фактично надає зізнавальні свідчення, чи не так? А сьогодні вранці ми побували в Дісенгренде і повідомили про все Тронна Гретте. На горищі знайшлося декілька старих шкільних зошитів Лева, ми взяли їх на якийсь час і передали графологові з криміналістичної лабораторії. Він не сумнівається, що передсмертна записка написана тією ж людиною.

— Так-так, усе так, але я хочу бути на сто відсотків впевненим, Харрі, перш ніж ми зробимо офіційну заяву. Адже це пер-шополосна новина, сам розумієш.

— Ти б хоч трохи порадів, шеф. — Харрі підвівся. — Давненько у нас таких гучних справ не було, і ми цей злочин розкрили. То де ж свято з серпантином і Повітряними кульками?

— Напевно, ти маєш рацію, — зітхнув Мьоллер і, помовчавши, запитав: — А ти ж бо чому не радієш?

— Порадію, коли з іншим злочином розберуся, ти знаєш із яким, — Харрі попрямував до дверей. — Ми з Халворсеном сьогодні все зайве викинули з голови і з завтрашнього дня беремося за справу Елен.

Мьоллер кашлянув, і Харрі зупинився в дверях:

— Слухаю, шеф?

— Просто хочу дізнатися, як ти з’ясував, що Лев Гретте і Забійник — одна особа.

—- Будь ласка. За офіційною версією, Беате пізнала його на відео. Хочеш почути неофіційну?

Мьоллер масажував заніміле коліно. Вигляд у нього знову став стурбований.

— Та ні, мабуть.

— Ось так, — сказав Харрі, не переступаючи поріг «Камери тортур».

— Ось так. — Беате розвернулася на стільці й утупила погляд в екран.

— Ось зайшов подякувати за співпрацю, — мовив Харрі.

— Взаємно.

Харрі не рухався з місця, вертячи в руці зв’язку ключів.

— Так чи інакше, — сказав він, *-г-Іварссону нічого так довго злитися. Він розділить успіх із нами, адже це його ідея — об’єднати нас в команду.

Беате злегка всміхнулась:

— Якої більше немає.

— І запам’ятай, що я тобі говорив про нього.

— Ні! — В очах у неї сяйнули блискавки.

Харрі знизав плечима:

— Він тварюка. І мене б совість замучила, якщо б я тебе про це не попередив.

— Приємно було познайомитися з тобою, Харрі.

Харрі відпустив двері, і вони поволі зачинилися за ним.

Харрі відімкнув замок, поставив сумку і пакет із «Playstation» на підлогу в центрі передпокою, пройшов до кімнати і завалився спати. Він проспав без сновидінь три години, але його розбудив телефонний дзвінок. Він обернувся, побачив, що будильник висвічує 19.03, скинув ноги з ліжка, протюпав до передпокою, взяв слухавку і ще до того, як той, що дзвонив, назвався, сказав:

— Здоров, Ейстейне!

— Здоров, приятелю! Я в Каїрському аеропорту, — відгукнувся Ейстейн. — Адже ми в цей час домовилися здзвони-тися, так?

— Ти сама пунктуальність, — підтвердив Харрі й позіхнув. — Та ти чи п’яний?

— І зовсім я не п’яний, — сердито заперечив Ейстейн. — Дві «Стелли Артуа» всього лише і випив. Ну, може, три. У цій пустелі треба підтримувати водний баланс, старий. Чувак при ясному розумі та тверезій пам’яті, Харрі.

— Чудово. Сподіваюсь, у тебе хороші новини?

— У мене, як кажуть лікарі, дві новини: гарна й погана. Почну з гарної.

— Гаразд.

Настала довга пауза, у слухавці чулося тільки якесь поскрипування, ніби співбесідник уривчасто дихав.

— Ейстейне, що з тобою?

— Га?

— Я чекаю і згоряю від нетерпіння, як дитина.

— Ти про що?

— Про гарну новину.

— Еге ж. Ну загалом… Я дістав номер абонента, Харрі. N0 ргоЫешо, як тут кажуть. Це норвезький номер мобільного телефону.

— Мобільного? Точно?

— Ти можеш послати електронне повідомлення звідки завгодно. І без усяких там дротів. Тобі тільки треба підключити комп’ютер до мобільника, а він уже дзвонить на сервер. Такий спосіб давно не новина, Харрі.

— О’кей, а як ім’я абонента?

— Е-е, воно мені відоме. Але тут, в Ель-Торі, його немає, вони звідси просто завантажують норвезького оператора, в даному разі «Теленор», а той уже пред’являє рахунок абонентові. Отже я просто подзвонив у «Теленор» і дізнався ім’я.

— Ну і?.. — Харрі остаточно прокинувся.

— А зараз черга не дуже гарної новини.

— Кажи!

— Ти останнім часом перевіряв рахунок свого мобільника, Харрі?

Тільки через декілька секунд до Харрі дійшов сенс сказаного:

— Мого мобільника? Цей гад користується моїм мобільним телефоном?

— Але ж він уже не твій — я правильно розумію?

— Правильно, я загубив його того вечора у… у Анни. Чорт!

— І ти навіть не подумав заблокувати телефон, коли його втратив?

— Подумав?! — понуро сказав Харрі. — Та в мене жодної