Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

Анна

Весь день мене переслідують дивні відчуття. Ранковий сюрприз добряче полоскотав нерви. Чим далі, тим більше наростала тривога.

Соколовський запевнив, що я в безпеці, але він, всеодно, не може повністю контролювати ситуацію. Відчуваю, Влад щось не договорює, і від цього між нами тільки зростає напруга.

А ще, в голові крутиться ніч, проведена з Соколовським. Здавалося, давно забуті, приглушені, заховані десь далеко, але не викорінені почуття, спалахнули з новою силою.

Після його розповіді, як його підрізав той божевільний, коли він рятував Марту, в мене всередині все похололо. Від думки, що Влад міг загинути, кидало то в жар то в холод. Так, я не знала де він, чим займається, як живе, але десь глибоко в душі не полишала надію, знову його зустріти. Тепер, вже можна зізнатися в цьому самій собі. І після цієї зустрічі знову все перевернулось з ніг на голову, знову загорівся вогник, який не можна було так легко загасити.

Замість того, щоб займатися справами, я сиджу в кріслі і думаю зовсім не про роботу.

Марта теж могла загинути, якби Влад не опинився поруч. Поведінка подруги стала надто дивною. Скоріше всього, вона чогось боялась, але ділитися своїми страхами не хотіла.

На вулиці падав дощ, за вікном виднівся похмурий сквер, в якому не було ні душі. Настрій був паскудний, тому що попереду повна невідомість.

Мої думки розвіяв Соколовський, коли секретарка повідомила про його прихід.

Він впевнено зайшов до кабінету і став навпроти мене, окидаючи проникливим поглядом. Влад був надто серйозним і стриманим, а ще до біса привабливим. І якщо вранці, я вважала нашу ніч помилкою, то зараз було навпаки.

- Я прийшов сказати, що твоя машина знову на ходу, - рівним тоном промовив Соколовський, все ще роздивляючись мене. Потім від дістав ключі з кишені штанів і поклав їх на стіл.

- Дякую, - коротко відповіла я. 

Він далі стояв непорушно, зачаровуючи своїм магічним поглядом, від якого неможливо було заховатися.

- Ще щось? – запитала я, так же пильно дивлячись йому в очі.

Здалося, що його зіниці розширились,  а в очах загорівся дивний блиск. Він ступив крок на зустріч, а моє серце, раптом, прискорило удари.

- А ще, я хотів тебе побачити, - випалив він, поклавши руки мені на талію і швидко притягнув до себе. Чинити спротив було марно, бо його губи вже цілували мої, так чуттєво і напористо, розтягуючи задоволення. Скоріше за все, Влад теж не вважав нашу ніч помилкою, а навпаки, показав серйозність своїх намірів.

Від його поцілунку туманилось в голові, але нам не можна було розслаблятись, бо небезпека, від його колишньої тільки наростала. Я навіть не уявляла, що було в голові тої божевільної.

Телефон Влада почав вібрувати, повертаючи нас в реальність. Він зупинився, перевівши дихання і відійшов в бік. Я не бачила хто йому телефонував, але він відповів при мені.

- Слухаю, Насте, - хриплим голосом промовив Влад. Від цього жіночого ім’я знову всередині, все стислось у тугий вузол.

 Яка ще в біса, Настя? Соколовський, ти вчора переспав зі мною, а сьогодні до тебе дзвонить якась Настя!?  Я мало не вибухнула від почутого, але просто стояла і спостерігала за їхньою розмовою.

- Ти впевнена, що це станеться саме сьогодні? – серйозно запитав Влад, різко змінюючи вираз обличчя, і кидаючи короткий погляд на мене.

- Тоді я беру ситуацію на контроль. Якщо буде якась інформація, телефонуй в будь який час. На зв’язку.

Соколовський завершив розмову і знову підійшов до мене. Я не знала, як реагувати на його подружку. Мабуть, він помітив, що я не в захваті від його розмови.

- Це по роботі, - відповів Влад, ніби читаючи докори на моєму обличчі.

- Авжеж, -  різко відповіла я, відводячи очі в бік.

Він забрав зі столу ключі від машини, які сам приніс декілька хвилин тому. Що відбувається?

- Може поясниш? – не витримую я.

Влад повертається до мене і обіймає за плечі.

- Анно,  сьогодні тобі не можна сідати за кермо. Взагалі, до машини не підходь, - він намагався говорити спокійно, але напруга була надто відчутна.

- Що сталось? Хто тобі дзвонив?

- Я тобі пізніше все поясню, просто довірся мені і пообіцяй, що не підійдеш до машини, - суворим тоном сказав Соколовський, доводячи мене до межі. – З офісу виходиш тільки зі мною. Зараз мені треба терміново відійти, тому, я надіюсь, що ти мене почула.

Він обіймає мене, міцно притискаючи до себе, потім цілує в лоб і покидає кабінет, залишаючи  наодинці з собою. Знову якісь секрети і неясність.

Та я вже не маленька дівчинка і чудово розумію, що він все робить заради моєї безпеки. Просто те, що до нього телефонують якісь жінки, викликає бурю емоцій, які грають проти нього. Надіюсь, він знає, що робить.

День тягнеться надто довго, в голову ломляться різні думки. Я спускаюсь на перший поверх і прямую до кабінету, де знаходиться охорона. Звідти доноситься голос Влада і я завмираю біля дверей, прислуховуючись до кожного слова. Він розмовляє з моїм батьком, запевняючи його, що все під контролем.