Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Зім'ятий лист летить в урну, але, не долетівши, приземляється за десять сантиметрів від ящика. Роздратовано відкидаюся на спинку крісла. І це невдалий. Та що ж таке? З ранку сиджу тут, і ще жодного пристойного начерку. Думки немов іржаві шестерні — рухаються повільно і зі скрипом. А голова якщо і народжує хоч якусь більш-менш прийнятну ідею, то руки втілити її не можуть. Їх, у сенсі мої руки, немов місцями поміняли, та ще й до того ж задом на перед причепили поки я спала. Інакше я не знаю, як пояснити подібну халтуру.

Кадір простеживши поглядом за епічним падінням паперової кульки, переводить погляд на мене.

― Тобі треба заспокоїтись, Кась… ― озвучує очевидну думку.

Роздратовано примружуюсь, повертаючись до нього. Наче я не розумію цього. Якби нерви заспокоювалися по клацанню пальців, а хвилювання утихомирювалися лише порухом руки, то й обговорювати тут було б нічого.

― Все… Мовчу… ― підіймає руки, відчувши мій настрій.

Знову відкидаюся на спинку крісла, дістаю черговий аркуш із теки.

Я наївно вважала, що робота допоможе відволіктися, допоможе не думати про Сіварда, про його рішення. Аж ні... До переживань про майбутнє додалися й думки про розслідування.

Буквально пів години тому Сівард у листі повідомив, що вони напали на якийсь слід. І навіть не один. Можливо вдасться прижучити Каора одночасно з обох боків. По-перше, Ефлеейф, той молодший помічник, що заїкається, виявився сумлінним малим. Хоч і порядним боягузом.

В принципі, зовсім не важливо, яка з цих якостей спонукала юного помічника на одкровення і співпрацю, але деякі цікаві деталі він Сіварду розповів. А саме, що артефакти на кораблях були замовлені якісні, і Торнед, власне, що я й передбачала, не змінював виробника. А ось керуючий конторою, Білін, якраз таки в останній день перед виправлянням суден наказав замінити на нові. Мовляв, ті браковані. Чи знав про цей нюанс батько Касії? Мені чомусь здається, що навряд. Інакше Білін сказав би про заміну слідству. А він мовчав, як риба, доводячи, що артефакти були з самісінького початку замовлені в іншій конторі.

Ну і друге, теж важливе відкриття. І вельми несподіване. На зв'язок із Сівардом вийшов Хротгунд. Той самий легендарний глава найманців, чиї браві хлопці нещодавно ледь не забрали наші життя. Виявляється кодекс честі цих солдатів удачі має все ж таки деякі лазівки у своїх вельми жорстких правилах. А саме, якщо твоїх же хлопців, як і тебе самого, потім намагається убити “вдячний” замовник, тут уже, як кажуть, самі боги велять себе захищати.

Безперечно, новини хороші. Але тепер мені тривожно. Зустріч Сіварда з цим Хротгундом запланована на вечір, і чаклун попередив, що буде пізно. А у мене серце не на місці. Раптом це пастка. Раптом це друга спроба вбити його. Або третя ... Чесно, вже збилася з рахунку.

― Кась, ну припини ж себе катувати. Сил ніяких немає, дивитись на тебе, ― знову не витримує друг.

― Так не дивись, ― бурчу у відповідь.

― Не можу, ― хмикає. ― По-перше, ти сидиш навпроти, а по-друге… Кас… ти мені не байдужа, ― свердлить мене пильним і навіть трохи засуджуючим поглядом.

― Вважаєш, я можу ось так ось взяти й вимкнути емоції? ― задираю брову.

― Вважаю, ти можеш зі мною поговорити, а не тримати все в собі, повільно маринуючись і знущаючись з себе.

Відкладаю черговий невдалий шедевр і нагороджую друга похмурим поглядом.

Ну, не звикла, я ділитись своїми переживаннями... От не можу, і все. Адже вже не вперше мені цим дорікають, а що вдієш, якщо це в мене в крові. Або звичка така… Раніше хоч Віка була… З нею я ділилася. І то не всім. Адже не скажеш сестрі, яка і так звинувачує себе в моєму каліцтві, що часом я почуваюся зайвою в їхній сім'ї, чужою…

Звикла, як висловився Кадір, маринуватися…

― Кас, ну правда, стане легше ...

Він демонстративно відкладає дошку з прикріпленим листом та перову ручку. Друг якраз підбивав підсумки наших доходів і ретельно заповнював колонки з цифрами. До безумства нудна робота, яку я ненавиджу всією душею, а Кадір, схоже, доволі таки поважає.

― Турбуюсь за Сіварда, ― закушую губу. ― Тобі не здалося дивним, що Хротгунд раптом вирішив вийти на зв'язок? І чому саме увечері? І навіщо було їхати до сусіднього Ганемунду?

― Не так усе підозріло, як тобі здається, ― відкидається на спинку крісла. ― Ганемунд ― просто нейтральна територія. Впевнений, що її міг запропонувати й сам Сівард. Погодься, ні тому, ні іншому не хочеться бути оточеним людьми супротивника. Та і яка гарантія конфіденційності. Якщо Каор і справді хоче замести сліди, то за Хротгундом стежать. Точніше не за ним, це було б безглуздо. Але місця, де часто буває, пасуть однозначно. Ну і, зрештою, люба, твій чоловік…

― Колишній чоловік, ― машинально поправляю…

― Не важливо, ― недбало відмахується… ― Так от. Він не дурний. І цілком здатний і пастку розпізнати, і захистити себе.

Нервово пожувавши губу, підтягую до себе лист і починаю бездумно черкати.

― Ти думаєш, я цього не розумію... Чудово розумію. Ось тут, ― показую пальцем на лоб. ― Але ось тут, ― перекладаю палець на серце. ― Щось тривожно. Я не можу сказати чому. Просто відчуваю і все. Справа не в тому, що я не довіряю Сівардові, сумніваюся в ньому... Важко пояснити...

Зітхаю, знизуючи плечима.