Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

Таннер. Ні, тисячу раз — ні! Ці клопітні справи — є елемент революційний. Людей чистять так само, як і глечики з-під молока, випарюючи їх окропом.

Енн. Холодна вода так само корисна. Вона здорова.

Таннер (розпачливо). О, ви спритні: у критичний момент сила життя обдаровує вас усіма якостями, що можуть стати вам у пригоді. Адже й я можу бути лицеміром. За духівницею вашого батька, мене призначено вашим опікуном, а ніяк не нареченим. І я виправдаю його довіру.

Енн (звабливим тоном). Перш ніж складати духівницю, він запитав мене, кого б я хотіла мати своїм опікуном, і я вибрала вас.

Таннер. Тоді це, виходить, було ваше бажання? Пастку поставлено з самого початку.

Енн (напружуючи всі сили своїх чар). Із самого початку... З дитинства... для нас обох... поставила її сила життя...

Таннер. Я не одружуся з вами! Не одружуся!

Енн. О, одружитеся, одружитеся!

Таннер. Кажу вам — ні, ні, ні!

Енн. А я кажу вам — так, так, так!

Таннер. Ні!

Енн (улесливо, благально, майже бездушно). Так, так! Щоб не було пізно для каяття. Так!

Таннер (уражений тим, що чує відгук минулого). Коли раніше таке зі мною було? Чи ми обоє спимо?

Енн (раптом втрачає всю свою хоробрість, з жахом, якого не приховує). Ні. Ми прокинулись. І ви сказали: ні. І — край.

Таннер (грубо). А саме?

Енн. Ну, я помилялася: ви не кохаєте мене.

Таннер (обіймаючи її). Це неправда — я кохаю вас. Сила життя зачарувала мене. Коли я обіймаю вас — наче весь світ тримаю у своїх обіймах. Але я змагаюся за свою свободу, свою честь, за самого себе, єдиного й неподільного.

Енн. Ваше щастя буде варте цього.

Таннер. Ви оддали б за щастя свободу, честь, саму себе?

Енн. Для мене це не буде щастям. Може бути смертю.

Таннер (стогне). О, обійми стиснули мене, мені боляче. І що ви в мені збудили? Хіба існує в світі батькове серце, так само як і материнське?

Енн. Будьте обережний, Джеку. Якщо хтось застукає нас отак, вам доведеться одружитися зі мною.

Таннер. Коли б ми обоє стояли на краю безодні, я б міцно пригорнув вас до серця й кинувся в неї.

Енн (уся тремтить, усе більш і більш слабшає від напруги). Джеку, пустіть мене. Я була безстрашна... Але це тривало довше, ніж я думала. Пустіть мене, я більше не можу...

Таннер. І я не можу. Хай це вб’є нас!

Енн. Так, мені байдуже. Я не маю більше сили. Мені байдуже — я непритомнію...

У цю мить од вілли ідуть Віолетта, Октавій і місіс Вайтфілд, яка накинула на себе шаль. Одночасно через хвіртку входять Мелоун і Ремсден, за ними Мендоса й Стрейкер. Таннер, засоромившись, випускає Енн; вона хитається й напівпритомна прикладає свою долоню до голови.

Мелоун. Дивіться, з панією щось сталося.

Ремсден. У чому річ?

Віолетта (біжить до Енн). Ти нездужаєш?

Енн (напружуючи останні сили). Я дала Джекові слово одружитися з ним.

Вона зомліває. Віолетта стає перед нею навколішки й розтирає їй руку. Таннер бере її другу руку й пробує підвести їй голову. Октавій підходить до Віолетти, щоб допомогти, але не знає, за що взятись. Місіс Вайтфілд біжить назад до вілли; Октавій, Мелоун і Ремсден обступають Енн і схиляються над нею, щоб чимсь допомогти. Стрейкер спокійно підходить до Енниних ніг, а Мендоса до її голови,— ці обидва зовсім не розгубились.

Стрейкер. Панове, не треба скупчуватись біля неї, їй потрібне повітря, якнайбільше повітря. Дозвольте, панове... (Мелоун і Ремдсен дозволяють йому потихеньку відтиснути себе від Енн і прогалинкою йдуть до саду, де до них приєднується Октавій, переконавшись, що нічим не може допомогти. Стрейкер іде услід, але на хвилину зупиняється, щоб дати Таннерові пораду). Не підводьте їй голови, м-ре Таннере, хай лежить низько, щоб до неї знов припливла кров.

Мендоса. Він має рацію, м-ре Таннере. Покладіться на благодатне повітря Сьєрри. (Делікатно відходить до східців, що ведуть до саду).

Таннер (підводячись). Поступаюся перед вашими знаннями фізіології, Генрі. (Відходить у куток прогалини; Октавій негайно підбігає до нього).

Таві (тихо стискуючи Таннерові руку). Бажаю тобі багато, багато щастя, Джеку.

Таннер (тихо до Таві). Я й не думаю свататись. Це пастка для мене. (Він іде до саду. Октавій, приголомшений, залишається на місці).

Мендоса (йде назустріч місіс Вайтфілд, що вийшла з вілли із склянкою горілки). Що це таке, мадам? (Бере в неї склянку).

Місіс Вайтфілд. Трохи горілки.

Мендоса. Нічого шкідливішого для неї ви не могли б знайти. Дозвольте... (Випиває). Покладіться на благодатне повітря Сьєрри, мадам.

На мить усі забувають про Енн і дивляться на Мендосу.

Енн (на вухо Віолетті, пригорнувшись до неї). Віолетто, чи сказав Джек що-небудь, коли я зомліла?

Віолетта. Ні!

Енн. А! (з полегшенням зітхає і знову непритомніє).

Місіс Вайтфілд. Ах, вона знов зомліла!

Усі знов готові кинутись до неї, але Мендоса зупиняє їх застережливим рухом.

Енн (лежить горілиць). Ні, це не млість. Я така щаслива!

Таннер (раптом рішуче наближається до неї і вириває у Віолетти руку Енн, щоб намацати пульс). Пульс цілком нормальний! А ну ж бо — вставайте! Яка дурниця! Годі вам! (Підводить її).

Енн. Так. Тепер я знову почуваю себе сильною. Але все ж таки, Джеку, ви ледве не вбили мене.

Мелоун. Грубіянський наречений, га? Але, міс Вайтфілд, такі наречені — найкращі. Поздоровляю вас, мре Таннере, і сподіваюсь, що ви обоє часто гостюватимете у нас в абатстві.

Енн. Дякую вам. (Іде повз Мелоуна до Октавія). Ріккі Тіккі-Таві: привітайте мене. (Шепоче). Я хочу, щоб ви востаннє пролили за мене сльози.

Таві (твердо). Не треба більше сліз. Я щасливий вашим щастям, І я вірю у вас, незважаючи ні на що.

Ремсден (підходить до Мелоуна й Таннера). Ви щаслива людина, Джеку Таннере, я вам заздрю.

Мендоса (наближається до Таннера та Віолетти й стає між ними). У житті, сер, бувають дві трагедії. Одна — в тому, що бажання нашого серця не здійснюються, а друга — в тому, що вони здійснюються. Перша трагедія — моя, а друга — ваша.

Таннер. М-ре Мендосо, у мене немає