Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Ви уявляєте, щодо чого вона хотіла спитати у вас поради? — поцікавилася Робін.

— Ні,— відповіла Уна.— Я потім багато про це думала, хотіла зрозуміти, чи воно стосувалося того, що сталося. Мабуть, йшлося про Роя, але чому вона сказала, що про це ні з ким не слід говорити? Про Роя ми вже говорили раніше. Минулого разу я їй прямо сказала, що вона може переїхати жити до мене разом з Анною. Тоді я подумала: може, Марго щось почула від пацієнтів? Як я казала, вона дуже сумлінно ставилася до питання конфіденційності. Менше з тим, я тоді прийшла під дощем на пагорб, побачила, що ще рано, і вирішила зайти до церкви через дорогу...

— Заждіть,— різко сказав Страйк.— А в що ви були одягнені?

Уну питання не здивувало. Навпаки, вона всміхнулася.

— Це ви подумали про старого трунаря, чи хто він там був? Який ще подумав, що бачив на сходах Марго? Я їм казала, що то була я! — зітхнула Уна.— На мені був бежевий одяг, хоч і не плащ. Волосся я мала тоді темніше, ніж у Марго, але такої самої довжини. Я їм саме це сказала, коли мене питали,— що Марго ніяк не могла перед зустріччю піти до церкви, вона церкви ненавиділа! Туди ходила я! То була я!

— Навіщо? — спитав Страйк.— Чому ви пішли до церкви?

— Бо мене покликали,— відповіла Уна.

Робін стримала усмішку, бо Страйка ця відповідь майже збентежила.

— Мене покликав Господь,— пояснила Уна.— Я все ходила до англіканських церков і питала себе: може, це відповідь? У католицизмі забагато неприйнятного для мене, але мене все одно тягнуло до Бога.

— Ви довго пробули в церкві? — спитала Робін, даючи Страйкові оговтатися.

— Хвилин зо п’ять. Я трохи помолилася, просила про настанову. Годі вийшла, перейшла через дорогу й зайшла до пабу. Чекала майже

годину, тоді подзвонила Рою. Спершу думала, що Марго затримали пацієнти. Потім подумала, що вона забула. Та коли я подзвонила їм додому, Рой сказав, що її немає. Говорив дуже коротко, і я подумала: може, вони посварилися? Марго урвався терпець, я зараз поїду додому, а вона там сидить на порозі з Анною... Тож я помчала додому, але там її теж не було. О дев’ятій подзвонив Рой, питав, чи я щось знаю. Отоді мені стало тривожно. Він сказав, що дзвонитиме в поліцію.

— Решту ви знаєте,— тихо додала Уна.— То був ніби страшний сон. Ми чіплялися за неймовірні речі. Амнезія. Збила машина, десь лежить без тями. Кудись утекла, щоб усе обміркувати. Але в душі я знала правду. Марго ніколи б не покинула дитину й ніколи не пішла б, не сказавши нічого мені. Я знала, що вона мертва. Видно було, що поліція вважає винним Ессекського Різника, але я...

— Але ви? — м’яко підказала Робін.

— Ну, я собі все думала таке: три тижні тому Пол Сатчвелл повернувся в її життя, й ось вона зникає. Я знала, що він має якесь алібі, якісь там художники його прикрили. Я і Талботові, і Лосонові казала: спитайте його про сон і подушку. Спитайте його, що то таке, чим це Марго так його налякала, коли пригрозила про те розповісти.

Вона розвернулася до Страйка та спитала:

— Про це є бодай слово в записах поліції? Бодай хтось питав Сатчвелла про сон і подушку?

— Ні,— повільно відповів Страйк.— Здається, про це його ніхто не питав.

25

І все — мінливі мрії і видіння, Всі здогади й мудрації без ґрунту, Пророцтва, замовляння, ворожіння,— Все це — лиш вигадка, омана, казка, лжа.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Минуло три дні. Страйк сидів у своїй машині під непримітним будинком у Сток-Ньюїнгтоні. Розслідування справи Мутного тривало вже п’ять місяців і досі не принесло результатів. Члени правління, які вважали, що амбітний Мутний чимось шантажує голову правління, вже починали ремствувати і явно намірилися передати справу іншій агенції.

Гатчинс, який подружився з Мутним у клубі стрільців, щедро поїв його джином, але Мутний не розколовся і нічого не розповів про свого шефа, тож Страйк вирішив, що прийшов час постежити за самим ШМ. Цілком можливо, що голова правління — опасистий чоловік у смугастих костюмах, чия лисина нагадувала чернечу тонзуру,— займається чимось осудним, а Мутний про це дізнався, натиснув на шефа й отримав підвищення, для якого не має ні кваліфікації, ні особистих якостей.

Страйк був певний, що йдеться не про банальну подружню зраду. Поточна дружина ШМ являла собою бездоганну ляльку, щойно вийняту з коробки, і Страйк підозрював, що така дрібниця, як невірність чоловіка, не змусить її випустити з фарбованих кігтів його кредитну картку — тим паче що шлюб тривав усього два роки, а дітей, тобто гарантії щедрих відступних, не було.

Навколо в усіх вікнах миготіли різдвяні вогники. З даху найближчого будинку звисали яскраві біло-блакиті бурульки, від яких аж пекло очі, якщо дивитися надто довго. Святкові віночки на дверях, штучні сніжинки на склі й миготіння помаранчевих, червоних і зелених вогнів у калюжах — усе нагадувало Страйкові про те, що перед поїздкою до Корнволлу слід купити подарунки.

Джоан уранці виписали з лікарні, призначивши нову схему лікування, і вона вже готувалася до родинного свята. Треба буде купити подарунки не лише для Джоан і Теда, а ще для сестри, шваґра й небожів. Завдання незручне й невчасне, зважаючи на те, скільки нині в агенції роботи. Тут Страйк згадав, що й для Робін слід купити щось, пристойніше за квіти. Страйк ненавидів ходити по крамницях і окремо ненавидів добирати подарунки. Він потягнувся по цигарки, щоб відігнати розмите відчуття зацькованості.

Закуривши, Страйк видобув з кишені «Що ж сталося з Марго Бамборо?» Робін дала йому книжку, але Страйк поки що не мав часу читати.