Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

Мет усе одно не міг скласти докупи частинки пазла. Схоже, вона хотіла сказати, що Рікі якимось чином був причетний до смерті Шарлот. Що на відео було щось таке, на що ніхто не звернув уваги.

По щоках Джессіки текли сльози. Вона намагалася заспокоїтися, але марно.

Мет підійшов ближче, поклав руки їй на плечі.

— Дихай глибоко, — порадив він, показуючи, як слід вдихати через ніс і видихати через рот.

Коли вона трішки заспокоїлася і знову задихала нормально, то продовжила:

— Але Рікі плутався у словах, а тому я сумнівалася. Він постійно повторював, що тієї ночі ти насправді не бачив того, що тобі здалося, ніби ти бачив. І без упину проглядав те відео на телефоні. Одного разу я взяла нишком його мобільний і знайшла те відео.

— Що ти хочеш сказати, Джессіко? — запитав Мет. — Що тієї ночі я бачив з візком Рікі, що він теж мене бачив? Ти це маєш на увазі?

У голові Мета замиготіли спомини семилітньої давності. Силует попереду зупиняється, повертає голову у бік Мета, ніби придивляючись. Рікі теж був членом футбольної команди, і він теж мав спортивну куртку, але ж Мет чітко бачив напис «ПАЙН» на спині. Він був упевнений. Але він ніколи й нікому не казав про те, що бачив, отже, Рікі теж там був.

— Ти мене не слухаєш, — сказала Джессіка.

Можливо, від випитого — чи то Метом, чи Джессікою, — але він ніяк не міг зрозуміти сенсу.

— Не Рікі, — сказала вона.

— Тоді кого? Кого, Джессіко?

Вона щойно сказала, що Рікі був тієї ночі зі своєю дівчиною, але ж тоді нічого не в’яжеться докупи.

Джессіка вже тримала в руці мобільний. На екрані — заставка відео з вечірки.

— Я не знала, чи Рікі щось відомо, чи він просто збожеволів і щось там собі уявляє. А тому я надіслала відео на форум сайту «Свободу Дені Пайну», сподіваючись, що ти його побачиш. І якщо те, що каже Рікі, — правда і якщо ти справді бачив їх тієї ночі, то ти зрозумієш, що там, на цьому відео.

Вона ковзнула пальцем по екрану, і зображення на відео ожило, відображуючи змагання хлопців із пивом. Дені в самих трусах, в оточенні хлопців у спортивних куртках, загадковий чоловічий профіль — та ні, то профіль Рікі! — на самому краю рамки.

І в ту секунду Мет побачив і ледве не підскочив.

Розвернувся і кинувся до дверей.

Розділ 60. Сара Келлер

Келлер уважно вивчала обличчя чоловіка, який сидів у конференцзалі офісу федерального прокурора Лінкольна. Поряд із чоловіком сиділа його адвокатка. Жінка з кучерявим волоссям і впевненим поглядом.

Адвокатка поглянула на Келлер, потім — на Трея Барнса, прокурора, який вів справу проти Ніла Фленеґена, колишнього помічника ексгубернатора.

— З якого дива вам раптом захотілося послухати, що він скаже? — запитала адвокатка. — Що змінилося?

— Не думаю, що багато. Але з ФБР мене попросили про зустріч, — прокурор вказав на Келлер, — і ось ми тут.

— У нього є багато чого вам розповісти. Але нам потрібні гарантії. Наприклад, визнання попереднього ув’язнення як відбуття терміну.

Прокурор пирхнув:

— Сілвіє, перед моїм офісом вам влаштують показове лінчування. Деяким із дівчат було по чотирнадцять років.

До розмови втрутився Фленеґен:

— Я не знав…

— Цитьте! — обірвала адвокатка клієнта, навіть не глянувши на нього.

Потім знову звернулася до прокурора:

— Вони й так зрозуміють, що ви робили те, що вам наказували. Це буде найбільша справа у вашій кар’єрі.

Тут її погляд зупинився на Келлер:

— У ваших кар’єрах.

— Ви повторювали це вже десятки разів, — відповів прокурор, — але мені потрібно щось більше, аніж оті казочки, якими ви мене пригощаєте. Я не збираюся руйнувати репутацію поважних людей без підкріплених фактами доказів.

— Вибачте, — промовила Келлер, — здається, я прибула запізно на ваше свято. І ніяк не збагну, про що йдеться. Пропоную угоду: ви відповісте на мої запитання, а потім побачимо, чи можна нам якось домовитися.

Адвокатка вперто схрестила руки на грудях, потім неохоче кивнула. Прокурор подав знак Келлер, що вона може розпочати опитування.

Келлер нахилилася вперед і впритул поглянула на Фленеґена:

— Мені треба знати, навіщо ви відвідували Дені Пайна у в’язниці.

Фленеґен криво посміхнувся.

За звинувачувальним актом значилося, що він назбирав групу дівчат — підлітків, які втекли з дому, таких, що мріяли стати моделями, нікому не потрібних юнок із бідних родин — і влаштовував вечірки для багатих і можновладних покровителів, які щедро забезпечували йому розкішне життя. Якщо коротко, він був сутенером для лизоблюдів та педофілів. Серед його покровителів був і губернатор Небраски, змушений подати у відставку, коли одна з дівчат нишком зробила відео їхніх таємних зустрічей, а потім продала його якомусь таблоїду і нарозповідала їм багато цікавого. Місцевий службовець ФБР у Небрасці зовсім швидко розкрив цілу конспіративну мережу. А головним двигуном усієї цієї системи був Ніл Фленеґен.

Нарешті озвався звинувачуваний:

— Окрім цих… вечірок… я виконував ще й інші доручення губернатора.

— Які саме доручення?

— Ну, розумієте, різні особливі справи. Наприклад, дискредитація політичних противників, пошук лікарів, які доволі гнучко ставляться до норм прописування лікувальних препаратів, приборкування особливо горластих та непокірних активістів і таке інше.

— То ви адвокат-хабарник, — сказала Келлер.

Чоловік скривився, але не став заперечувати.

— Так от, одна журналістка із федерального штату натякнула Тернеру, що вона щось там таке почула про нього, ніби він замішаний у великому скандалі, але толком не знала, в якому. А Тернер, який вже давно сидів у тому кріслі, навіть збагнути не міг, про що йдеться. — Фленеґен реготнув. — Тобто він там стільки всього наробив, що так швидко й не перерахувати. Але йому відразу дійшло, що під нього почали копати і шила в мішку вже не сховати, а тому став швиденько підгрібати під себе все, що можна, поки не турнули. От і вирішив продати кілька помилувань, а мене відрядив обійти зацікавлених, щоб запропонувати їм угоду. Знайти таких, хто б захотів подати запит