Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Знову цей лагідний голос. Вона не мала б на це вестися, але інакше з пастки не вибратися. Аліса не могла розкрити капкан, а Нейт міг. Саме цим він і почав займатися.

— Цирк «Люмінесценція», чи не так? — запитав Нейт, на мить піднявши погляд від залізною пастки.

Він впізнав маску. Чому це її здивувало? У відповідь Аліса просто мовчала, намагаючись вгамувати дихання.

— Я пам’ятаю ваші виступи, — повів він, — любив ходити колись малим з мамою. Це було чарівно. Справді. Особливо вогняна сфера. Мати тоді ще казала: «Дивись, які фокуси», а я їй відповідав: «Та ні, мамо, це магія! Ти просто не розумієш».

На його обличчі на пару секунд завмерла усмішка, коли він замовк. Аліса ж поринула в старі спогади. Усе її життя було пов’язане з цирком. Вона, велика сцена, натовпи заінтригованих глядачів. Колись серед них і справді був Нейт? Якщо доля існує, то, може, це вона?

Не втрачати свідомість! Головне — лишатися при тямі.

— Шкода, що цирк закрився, — додав Нейт.

Його руки завмерли на пружинах капкана. Поглянувши знову на маску, він зітхнув і сказав:

— Зараз я розтисну його щелепи. Зубці вийдуть з рани, болітиме страшенно, але інакше не вийде. Твоє завдання — не робити жодних різких рухів. Впораєшся?

Він знову замовк, чекаючи хоча б якоїсь реакції. Аліса повільно кивнула, і з цим рухом в неї злегка запаморочилася голова.

— Добре. Після того, як нога звільниться, пообіцяй, що ти нічого не зробиш. Рана глибока, її треба якнайшвидше обробити. Я віднесу тебе в лазарет, і там…

Вона різко захитала головою, так що на мить в очах аж потемніло. Більше так не робитиме. Нейт знову підняв руки.

— Гаразд, ніякого лазарету. Як щодо штабу, де ти щойно була? Пам’ятаєш Генрі? Це той високий хлоп в окулярах, якого ти прив’язала зі мною ліанами. Так от, у нього є сестра, і вона доволі непоганий медик. Якщо хочеш, можемо зробити так, але в будь-якому випадку тобі доведеться показати обличчя. Ти погоджуєшся чи ні?

Вона кивнула, знаючи, що нікуди він її не понесе. Аліса просто не могла собі дозволити так тупо спалитися.

— Гаразд, то зніми маску й назви своє ім’я.

Аліса повільно похитала головою і вказала рукою на капкан. Вона помітила, як Нейт зціпив зуби, але він не збирався її силувати.

— Якщо я тебе звільню, обіцяєш, що не втечеш?

Вона знову кивнула. Брехати було так легко, і він їй вірив, проте дарма. Нейт — людина честі, вона — ні.

— Добре. — Він знову взявся за пружини. — Готова?

Грудки ґрунту влізали їй під нігті, коли вона вп’ялася пальцями в землю. Враховуючи весь бруд на її куртці та штанях, на цю дрібницю Алісі вже було байдуже. За мить він почав тиснути. Сильно й завзято. Аліса тільки й спостерігала, як тремтіли напружені м’язи його рук. Раптом залізні щелепи пастки ослабили хватку й відпустили її. Ногу одразу ж пронизала нова хвиля пекельного болю. Вона заледве стримала крик, скрутившись у животі. Коротке схлипування все-таки вирвалося, але за ним її не впізнати. З рани потекла ще більша цівка крові.

Нейт ні на мить не розгубився, на відміну від Аліси. Він узяв її ногу трохи нижче коліна й оглянув дірочки від гострих зубців.

— Ознак перелому немає. Пощастило.

Пощастило б, якби вона взагалі в капкан не вскочила. Не довелося б сидіти на холодній землі посеред лісу перед, трясця, Нейтом у брудному, як сказав Робін, ганчір’ї.

— У тебе з собою часом немає стерильної пов’язки?

Вона звела брову. Він не міг цього побачити, але відповідь зрозумів.

— Що ж, запитати мав.

Тоді він обережно опустив її кінцівку п’ятою на землю й, підвівшись, раптом почав знімати з себе одяг. Куртка вмить полетіла на землю, а за нею він зняв і свій чорний гольф. Марія мала рацію, коли порівнювала Нейта зі скульптурами. Його витончені м’язи — це мистецтво. Може, вона мала рацію й про дещо інше. Ошелешена Аліса не могла відвести погляд. Вона вагалася між тим, чого хотіла більше: зникнути звідси чи подивитися на це ще раз. Присівши на коліно, Нейт відірвав від гольфу рукава й розірвав його на чотири частини, після чого упер її стопу у своє стегно та почав перев’язувати рану, тиснучи, щоб зупинити кровотечу.

— Не зовсім пов’язка, але зате чиста. Сьогодні тільки після прання вдягнув.

Добре, що хоч штани не після прання. Алісі було соромно й уявити… Так, стоп, їй треба думати про те, як вибратися з ситуації, що склалася, а не про Нейта. Хоча нормально розмірковувати перед його оголеним торсом вона не могла. Та і йому, мабуть, холодно. Повернувшись на бік, Аліса потяглася по його куртку та, намотавши її на руки, нагріла долоні. Минуло ще кілька хвилин, доки він закінчив з пов’язками. Вона ткнула йому в руки куртку й одразу ж почала підводитися. Нога боліла, але терпимо. Іти могла сама, а цього досить.

— Дякую, — промовив Нейт, застібнувши куртку. — Ходімо?

Він простягнув їй руку. Аліса справді хотіла її взяти, хотіла піти з ним до того штабу, хотіла більше не брехати. Але вона не могла. Не тоді, коли тільки дізналася правду про себе, коли нарешті налагодила життя в Академії. Вона не могла.