Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— А навчите мене плести кошики? — мені раніше здавалося, що плести їх — складна справа, але коли вже бабуся Амолін каже, що проста, то можна спробувати.

— Навчу, але після того, як ти навчишся варити суп, — посміхнулася старенька.

Ну от, знову вона за своє. Я невдоволено підібгала губи, чим розсмішила Дема.

— Здається, ми знайшли для тебе чудову вчительку по кулінарії, — Дем обійняв мене за плечі, все ще сміючись. — Бабуся Амолін розуміється на навчанні.

— Так я ж і була вчителькою, працювала раніше в школі.

Це ж треба, а архімагеса Марева нам не розповідала, що її бабуся теж навчала дітей.

— Ви викладали зіллєваріння?

— Звичайно, але в школі у нас більше уваги на вивченні рослин та їхніх властивостей, правильну заготівлю. Зілля ж у школі вивчають найпростіші й аж у старших класах.

— У нас так само. Хоча я вивчала зілєваріння самостійно за книгами.

— Похвально. Але більшості дітей воно не потрібне. Зілєваріння — тонка наука, іноді навіть небезпечна, якщо додаси неправильний інгредієнт або неправильну його кількість.

— Я знаю.

— Що ж, добре, поговоримо потім. Давайте збирати трави.

Ніколи раніше я не бачила сутінкову траву в її природному середовищі — тільки на картинках і в сушеному вигляді в магазинах. Сутінковою вона називалася через свій незвичайний колір — синьо-фіолетовий, як сутінкове небо, а невеликі білі квіточки, що виростали на тонкому стеблі, коли дозрівала трава, нагадували зірочки. На тлі звичних зелених трав і моху, сутінкова трава виглядала дуже незвичайно і одразу впадала в очі.

— Кетто, квіти сутінкової трави зрізай тільки ті, що повністю розпустилися і не зів'ялі. Саму траву зрізай акуратно, щоб не вирвати коріння, — архімагеса Марева присіла поряд із травою і дістала ножиці — тонку траву та дрібні квіточки зручніше зрізати ними, а не ножем.

Я опустилася поряд з викладачкою і почала обережно зрізати красиву травичку. Навіть трохи шкода було відбирати в лісу таку красу. Але пізніше виросте нова, а ця нам знадобиться для багатьох зіль.

Зібравши достатню кількість сутінкової трави, ми взялися за наступну дивовижну рослину: пурпурову фею. То були великі квіти розміром з лілії з пелюстками пурпурового кольору, що переливалися на сонці — вони справді блищали, наче були металевими, хоча на дотик вони були як звичайні пелюстки, може, трохи щільніші. Яскраво-жовті серцевини квітів випромінювали золотисте сяйво, що тонкою цівкою тягнулося вгору, а потім розчинялося дрібним пилком. Саме за цей золотистий пилок їх і прозвали феями.

Пурпурову фею я теж бачила наживо вперше. І ці квіти виглядали настільки чарівно, що перехоплювало подих. Якщо мені сутінкову траву було шкода зрізати, то пурпурову фею й поготів. Але ми прибули до Соммерінду, щоб заготовити інгредієнти для зілля, а не для милування природою.

— Зрізай акуратно, Кетто, щоб пилок не обсипався, а після наклади на всі зібрані квіти заклинання стазису, пурпурова фея мені потрібна в Муірні свіжою, — архімагеса Марева простягла мені невелику коробочку.

Я із сумнівом її оглянула: хіба в таку поміститься багато квітів? Викладачка вірно витлумачила мій спантеличений погляд і пояснила:

— Коробочка зачарована на зменшення.

— Зрозуміло, — кивнула я. — Я просто не звикла, що зачаровують щось, крім сумок та валіз.

— У мене багато зачарованих коробочок. Дуже зручно у них збирати інгредієнти.

— Але ж це дороге зачарування, його виконують тільки майстри зачарування.

— Знаю, але воно коштує своїх грошей. Та й я не за раз їх купила, а збирала довгі роки.

Зрізавши всі необхідні нам квіти та трави на цій маленькій чудовій галявині, ми повернулися назад і пішли по стежці вперед, вглиб лісу. Незабаром ми опинилися на наступній галявині, що густо поросла всілякою рослинністю. Обережно пробравшись крізь високі трави і квіти, що досягали майже до пояса, архімагеса Марева викопала невеликий кущик разом з мохом і простягла мені, коли я пробралася за нею.

— Дивися, Кетто, це ельфійська м'ята. Вона росте тільки на мохові та наділяє його особливими властивостями. Нам знадобиться як м'ята, так і мох під нею, тож доведеться викопувати. Я раніше її майже не використовувала, але нещодавно виявила, що ельфійська м'ята незвичайно поєднується з іншими травами. Хочу її посадити у горщиках. Не знаю, чи приживеться, соммеріндські рослини дуже вибагливі й не завжди добре ростуть за межами Соммерінду, але треба спробувати. Тож візьми у бабусі маленьку лопатку й за роботу.

Викопавши кілька кущиків ельфійської м'яти, яка на мій подив пахла сумішшю м'яти з лимоном і корицею, ми повернулися додому. Час наближався до вечора і ми всі встигли зголодніти. Я сподівалася, що бабуся Амолін не потягне мене знову на кухню, мені вистачило і вчорашнього торта, але як же я здивувалася, коли вечеря вже стояла на столі. Виявилося, що бабуся Амолін дала вказівку своєму чоловікові замовити вечерю у ресторані. Все-таки День народження Дема ще не скінчився. Тільки хто заплатив за все це задоволення? Архімагеса Марева чи її старенькі? Якось мені було незручно, що вони так витрачалися. Я тихо запитала архімагесу Мареву щодо вечері, але вона тільки відмахнулася, сказавши, щоб я не переживала. Що ж, якщо вона хоче нас пригостити — я не чинитиму опір. Я ж не байдикую тут, а допомагаю їй зі збиранням трав. Так що нема чого страждати почуттям провини. Потрібно насолоджуватися смачною соммеріндською їжею, доки є така можливість. 

Після вечері, коли ми залишилися у вітальні випити ще по келиху вина, я згадала розмову з Таліваном Дуані і вирішила розпитати бабусю Амолін про той особливий дар, про який він говорив.

— Бабусю Амолін, а що ви знаєте про лісових? Ми від Талівана Дуані про них дізналися, — я вже встигла розповісти дідусеві Крегану, що зустріла його колишнього працівника у Велланії.

— О, люба, я багато знаю про лісових. Моя бабуся була однією з них. На жаль, мені не передався її дар.