Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Країна Мумі-тролів. Книга третя 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна Мумі-тролів. Книга третя" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 87
Перейти на сторінку:
у садку, панувала тиша — була звичайна темна вітряна осінь.

Чепуруля заснула на кухонному столі, підклавши лапки під голову. Вона солодко проспала до ранку, а коли прокинулася о пів на дев’яту, озирнулася довкола і сказала сама до себе:

— Який рейвах! Нині буде велике прибирання!

19

Минуло п’ять хвилин після пробудження Чепурулі, і, хоч надворі було ще темно, одне за одним повідчинялися вікна, на кожному підвіконні громадилися матраци, покривала і ковдри, а по всьому будинку гуляв розкішний протяг, збиваючи тугими клубками пилюку.

Чепуруля взялася до прибирання. В усіх каструлях, які знайшлися у будинку, грілася на плиті вода; щітки, ганчірки та миски покидали насиджені місця у шафах та коморах, а поруччя ґанку прикрасила купа килимків. То було справді велике прибирання, найбільше з-поміж усіх! Мешканці зграйкою стояли на подвір’ї, не ймучи віри власним очам. Чепуруля метушилася, поралася і тут, і там; вона пов’язала голову рушником і заперезалася фартухом Мумі-мами, таким великим, що охопив її стан тричі.

Нюхмумрик зайшов до кухні за своєю гармонією.

— Вона на поличці над плитою, — кинула Чепуруля мимохідь. — Я поводилася з нею обережно.

— Можеш залишити її в себе на трохи, — не надто переконливо запропонував Нюхмумрик.

— Ні, забирай! — діловито заперечила Чепуруля. — Я собі куплю іншу. І дивися під ноги, тут всюди сміття.

Як приємно було знову взятися до прибирання. Чепуруля достеменно знала, де ховається пилюка. Сіра й м’яка, вона самовдоволено клубочилася по кутках пухкими жмутами і наївно гадала, що так буде завжди, ха-ха! Чепурулина мітла сягала всюди, вимітала з закутків личинок молі, павуків та сороканіжок, повзиків та шкрябликів найрізноманітнішого походження, а чудові ріки гарячої води з милом довершували справу. Добряче довелося побігати Чепурулі з відрами, але яким веселим враз стало життя!

— Терпіти не можу, коли жіноцтво береться до прибирання! — невдоволено буркотів Дядько-панько. — Чи хтось сказав їй, щоб не чіпала одежної шафи, де мешкає Пращур?

Але Чепуруля вже встигла поприбирати в шафі, до того ж, набагато старанніше, ніж деінде. Лише дзеркала не торкалася на внутрішній стороні дверцят шафи, його поверхня так і зосталася тьмяною.

Поступово шал прибирання заразив усіх, окрім Дядь— ка-панька. Кожному було дозволено помити вікно. Мешканці будинку носили воду, витріпували килимки, натирали підлогу, а зголоднівши, підмели усі знайдені в коморі недоїдки вчорашньої вечірки. Чепуруля ж нічого не їла, ні з ким не розмовляла — їй було не до таких дрібниць! Легка та гнучка, вона літала, немов вітер, по будинку, час від часу насвистуючи щось собі під ніс. Чепуруля була повсюдно, і тут, і там докладала рук, немов помщаючись за ті часи, коли її здолали страх та самотність.

«Що ж це зі мною сталося? — думала вона мимохідь. — Я сама була схожа на великий сірий клубок пилюки… Чому?» Але так і не змогла пригадати, чому.

Отак проминув увесь довгий чудовий день великого прибирання. На щастя, обійшлося без дощу. Коли посутеніло, все вже було на своїх місцях, усюди чисто й провітрено — будинок приголомшено дивився на світ вимитими блискучими шибками вікон. Чепуруля зняла з голови рушник, а Мамин фартух повісила на гачок.

— Ось так, — сказала вона. — А тепер я повернуся додому і поприбираю в своїй домівці. Давно вже час це зробити…

Усі сиділи на східцях ґанку. Було дуже холодно, але усвідомлення близької розлуки і швидких змін тримало їх вкупі.

— Спасибі, що ти прибрала дім, — зі щирим захопленням подякував Гемуль.

— Нема за що мені дякувати, — відповіла Чепуруля. — Я просто не могла інакше. Треба було мене підтримати… Я маю на увазі Мюмлю!

— Одне мені дивно, — зауважив Гемуль. — Іноді мені здається, що все, що ми говоримо, робимо, усе, що тут відбувається, уже було колись раніше… А вам? Ви розумієте, про що я кажу? Немає нічого нового під сонцем.

— А чому б мало бути інакше? — запитала Мюмля. — Гемуль завжди залишається гемулем, з ним постійно трапляються одні і ті ж пригоди. А Мюмлі, буває, полюбляють чкурнути, лиш би не прибирати! — Мюмля голосно засміялася, плескаючи себе по колінах.

— Ти завжди залишатимешся такою? — поцікавилася Чепуруля.

— Дуже на це сподіваюся!

Дядько-панько зачудовано переводив погляд з одного на іншого. Метушня з прибиранням і пустопорожня балаканина дуже його втомили.

— Тут холодно, — сказав він, підводячись на задубілих ніжках, і почимчикував у дім.

— Щось запахло вже снігом, — зауважив Нюхмумрик.

Наступного ранку випав перший сніг, присипав усе навколо маленькими колючими сніжинками. Холоднеча діймала до кісток. Чепуруля з Мюмлею прощалися з друзями на містку, а Дядько-панько ще навіть не прокинувся.

— Час, проведений разом, усім нам пішов на користь, — сказав Гемуль. — Сподіваюся, ми ще коли— небудь зустрінемося всі разом із родиною Мумі-тролів.

— Так, звичайно, — розсіяно підтакнула Чепуруля. — Не забудь їм сказати, що порцелянова ваза є моїм подарунком. А якої марки твоя губна гармонія? — звернулася вона до Нюхмумрика.

— «Гармоніон — 2», — відповів Нюхмумрик.

— Щасливої дороги, — пробурмотів мудрик Лавка.

— Поцілуйте Дядька-панька в носика, — попросила Мюмля. — Пам’ятайте, що він любить огірки, а ріку слід називати струмком!

Чепуруля підняла з землі свою валізу.

— Припильнуйте, щоб він не забував приймати свої ліки, — суворо звеліла вона. — Хоче він цього чи ні… Сто літ — це вам не забавки! Час від часу можете влаштовувати собі вечірки.

Чепуруля рушила містком, навіть не озираючись, чи йде за нею Мюмля. Обидві постаті зникли у сніговій завії, огорнені смутком та полегкістю водночас — незмінними супутниками розлуки.

Сніг падав увесь день, стало ще холодніше. Побіліла земля, від’їзд двох подружок, чисто вимитий будинок — усе це наклало на день печать нерухомості та задуми. Гемуль, задерши голову, розглядав своє дерево, відпиляв шматок від дошки та так його й покинув. Стояв собі й дивився. Інколи заходив до будинку, щоб постукати по барометру.

Дядько-панько лежав на канапі у вітальні й розмірковував над змінами, що відбулися з навколишнім світом. Мюмля мала рацію. Цілком несподівано для себе він зробив відкриття, що струмок насправді був річечкою з каламутною водою, яка звивалася поміж засніженими берегами. Така собі каламутна річка і нічого більше, в якій навіть рибалити уже не можна. Він поклав оксамитову подушку собі на голову й поринув у спогади про власний веселий струмок, щораз більше згадуючи, як дзюркотіли струмки та як минали дні у ті далекі часи, коли у річці аж кишіло рибою, а ночі були довгими та

1 ... 82 83 84 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна Мумі-тролів. Книга третя"