Читати книгу - "Шмагія"

Марно.

Веселощі заразливі: тепер обоє регочуть.

Вчинки, вищі за мораль, Андреа залишає на сумлінні дами. Все-таки вона дуже молода. У її літа, розмовляючи з досвідченими кавалерами, слід захоплюватися чимось забороненим, винятковим. Чи це любязний натяк на продовження?

– Дякую, пані. Ми знайомі?

– Ні. Але я давно мріяла познайомитися з найкращим учнем Кольрауна.

– Мрії одного разу збуваються?

– На щастя, так.

– Гадаю, ви прийшли на бенкет із батьком?

– А чому не з чоловіком? Чи з нареченим?!

– О, ні! Ви вбиваєте мене! Скажіть, що ви пожартували!

– Я пожартувала. Ось моя візитна картка. Досить підпалити кутик на полум’ї свічки, і шлях відкриється. Ви розумієте?

– О, так! Я розумію!

– Я в вас не помилилася…

Усі переженилися, а бідолашному чаклунові не поталанило. Дурниці! Багатому чаклунові – тьху ти! Магістрові! Найкращому учневі!!! – поталанило найбільше за всіх. Лихі передчуття – дурниці. Професійна хвороба малефіків. Життя прекрасне. Доля навмисно вичікувала, бажаючи тихенько підкинути жебракові не мідяк, а біле золото. Біле, пишне золото, з легким ластовинням. У дуже декольтованому гаманці.

Галантний і досвідчений кавалер Андреа Мускулюс, магістр Високої Науки й улюбленець юних спокусниць, розкланюється.

Бенкетна зала солодко пливе корветом у океані.

– Якщо забажаєте, ви завжди зможете мене знайти. Після вашого подвигу в Ятриці, гадаю, у нас знайдеться багато спільних інтересів. Я смію сподіватися, пане, що ви стоятимете вище за дрібні забобони?

Мереживна мантилья приховує красу пейзажу.

– Певна річ! Куди ви? Так швидко?

Пішла. Спурхнула, полетіла, цокаючи підборами.

Малефік тихцем підносить візитку до губів. Вдихає аромат парфумів: терпкий, ледь гіркуватий. Ніздрі тріпочуть, серце стукотить, а розум, затуманений щастям і вином, лізе з дурними коментарями. Видно, не досить затуманений.

У хмарі парфумів потягує холодком умілого замовляння. Саме відкриття шляху було б тепліше. Набагато тепліше.

Нова чарка проситься в руку.

– Кгм… Цікаво…

Візитку красуні зроблено зі шкіри. Найтоншої, ніби пелюсток троянди. Майстер Леонард міг би багато сказати про це. Але й майстер Андреа теж не простак. На дотик шкіра своєрідна: подоба лілльского сап’яну, хоча є відмінності. Малефік ладен заприсягтися, що знімали шкіру інакше, ніж просто під час линяння. Є такі мушлі з гострим, як бритва, краєчком… Овал Небес, треба було крадькома прорахувати мана-фактуру синіх оченят і червоних губок!

Втім, уже не треба.

По світлому тлу візитки проступає темний, випалений напис:

«Наама Шавазі, м. в.к., Рада Вищих Некромантів Чуриха».

Крихітна стрілка вказує на кутик, який варто піднести до запаленої свічки для відкриття шляху. Стрілка – для дилетантів. Або для амурчиків, геніїв з порожніми головами: стрілами амурчики нишком вражають різних дурнів, що п’ють над міру. Дійсним членам лейб-малефіціуму й без покажчиків зрозуміло, навіщо прикрашають кутики руною Дамбалла.

«Якщо забажаєте, ви завжди зможете мене знайти…»

Щасливий, сяючий, задоволений Андреа Мускулюс залпом перехиляє чарку. Тягнеться до найближчої таці по наступну. Передчуття його не одурили! Чекав лихого й дочекався. Виходить, талант малефіка, як і раніше блискучий, а чуття гостріші за будь-яку мушлю, навіть ту, котрою здирають шкіру на візитки чарівним дамам із Чуриха. Життя триває, пани мої!

Поміж брів свербить третє око.

Одні кажуть, що то до пиятики, інші – що до пригод.

Переклад – Клюкіна Тамара

Вірші у авторському перекладі Олега Ладиженського

Примечания

1

Тут і далі – вибрані цитати з поеми «Вертоград» Адальберта Меморандума, народного ятрійського поета, штабссекретаря Ложі Силаботоніків, автора «Куртуазного Декларату».