Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

муки, як наш Спаситель. Але це вдається дуже небагатьом. Смачного! — сказав лікар, а переді мною поставили порцелянову миску з супом і хліб. Суп пахнув добре, я був голодний, але їсти не став. Лікар засміявся. — А, ну так, я ж читав ваші історії. Ви не їсте, бо боїтеся, що в суп щось підсипали. Добре, несіть і мені! — наказав він комусь зі слуг. — Так ось, повертаючись до вашого питання. Статевий потяг — одна з найважчих хвороб людини. І якщо інші хвороби руйнують лише тіло, то статевий потяг руйнує і душу, і тіло, більше того, він руйнує цілі суспільства, держави та народи! От уявіть — скільки людей ми щорічно втрачаємо через злочини на ґрунті пристрасті? А додати сюди самогубства через нещасне кохання? Ідеться про тисячі й тисячі. А це ж лише верхівка айсберга!

— Кого верхівка?

— Айсберга. Це такі крижані гори, що плавають океаном у високих широтах.

— Де плавають?

— Ну, на півночі, на півночі плавають.

— А як можуть гори плавати? — здивувався я. — Острови плавають, про таке чув. Ото пливуть моряки, бачать — острів. Висадяться воду пошукати, юшку зварити. Розпалять багаття, а острів як здригнеться і весь під воду як пірне! Бо то не острів був, а величезна риба! Але щоб гори плавали, такого я не чув.

Лікар уважно дивився на мене. Став серйозним. Ось йому принесли тарілку супу, і він усміхнувся.

— У якійсь із ваших історій ви чарки змінювали, бо боялися, що отруять. Хочете — тарілками поміняємося?

— Давайте, — кивнув я і посунув до нього миску. Він посунув свою, ми обмінялися.

— Що ж, іще раз смачного, — побажав лікар, і ми почали їсти. Суп був чудовий, наваристий, на свинячих ребрах. — Як вам наш кухар?

— Справу знає.

— До речі, з колишніх наших пацієнтів. Був на межі смерті через блуд. Офіційна медицина визнала невиліковним, звернувся до нас, і ми його врятували, — похвалився лікар.

— І як можна вилікувати від блуду?

— Я відчуваю у вашому голосі скептицизм. Це не дивно. Бо ми виростаємо у суспільстві, яке майже не намагається чинити опір статевому потягу, визнає його нездоланним, а часом навіть нормальним. Але ж насправді вихід є. Навіть кілька. Один нам запропонували святі люди минулого. Це аскеза. Внутрішня перемога хоті, здолання гада в собі. Але це дуже важкий шлях, неприступний для більшості. До того ж велика хиба цього шляху в можливості рецидивів, тобто повторень хвороби. Якщо ви читали житія святих, то знаєте, як часто їм доводилося долати спокуси, коли тіло повставало і вимагало свого. Аскеза — шлях одиниць. А ми живемо з вами в час промислового виробництва, коли важливі не так духовні подвиги одинаків, як ефективність мас. Тому й шукаємо інші шляхи звільнення людини з тілесного ярма.

— Що значить звільнення?

— Одужання. Позбавившись хоті, людина починає нове, осмислене і розумне життя. Вона може зосередитися на роботі, тепер її більше не будуть відволікати порожні хвилювання. Це корисно для суспільства, корисно для економіки, для держави та для конкретних осіб. — Лікар пояснював і задоволено їв суп, плямкаючи пишними губами. Я теж їв, але вже без задоволення, бо де й апетит подівся.

— Я все ж таки не розумію, як можна позбутися хоті. Поки людина жива і здорова, хіть у неї буде. Я ось людина вже немолода, а й то відчуваю хвилювання, коли бачу даму. А що там казати, якщо людині двадцять років!

— Ми гарантуємо результат для будь-якого віку. А ось стан здоров’я справді важливий, — кивнув лікар. Нам якраз принесли по тарілці з картопляним пюре та котлетою. «Білим» у цей час роздали по склянці чаю й по великому пиріжку з сиром. І цукру досхочу. «Сірим» же чай дали без цукру і по невеличкому сухарю замість пиріжків.

— Людина, слабка здоров’ям, може не витримати нашої терапії. Ми беремося за лікування, лише коли бачимо високу ймовірність одужання. Хоча, звісно, трапляються і помилки, як от із Кіндратіем. Але ж від помилок застрахований лише той, хто нічого не робить. А ми, лікарі-практики, мусимо набивати собі лоба методом спроб та помилок.

Лікар зітхнув, відсунув порожню миску і взявся за картоплю з котлетою. Я вже зовсім не їв.

— Так як ви лікуєте своїх пацієнтів?

— У нас є чотири програми лікування. Хтось зупиняється після першої, а хтось іде далі. Але хочу і вас спитати: чи читали ви повість «Крейцерова соната»?

— Як-як?

— «Крейцерова соната» графа Льва Миколайовича Толстого. Сподіваюся, ви про Толстого чули?

— Та чув, він мені листа написав.

— Вам? Листа? Та як таке може бути?

Лікар теж їсти перестав, вирячився на мене.

— Ну, тоді якраз мої перші історії надрукували. Почали вони набувати популярності. І прийшов лист від цього графа, де він звинувачувати мене став.

— У чому?

— Що я, замість писати про біди народу й духовні шукання, описую всілякі забавки, забиваю людям голову, а мусив би сприяти змінам у державі й серцях людей.

— І що ви, відповіли йому?

— Ага. Ну, тобто як, листа я написав, де пояснював, що життя людське важке