Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

смерть мене віддати? У руках твоїх, королю, Доля доньки безталанна, То невже мене залишиш Ворогові на поталу? Варто мовити лиш слово, І мої скінчаться жахи. — То чого ж мовчиш ти, батьку, Жалість втративши останню? Серце доньчине готова Простромити гостра шабля. То невже безвинні сльози Не розчулять серце батька? Не король ти – звір жорстокий, Нелюд ниций і безжальний, Ти хотів суддею бути, Та моїм зробився катом!

Король

З відповіддю зволікаю Не тому, що врятувати Я тебе не хочу, Фенікс, — Мить прийшла моя остання: Ні собі самому, доню, Ні тобі я не зараджу. Критися немає сенсу, Знай, Альфонсе, щиру правду: З дому виїхала Фенікс Вчора, щойно сонце красне Закотилося за море І в його безодні згасло, І в ту ж мить – о збіг жахливий! — Згасло і життя Фернандо. Ось, Альфонсе, домовина, Де лежать його останки. Вбий дочку мою і кров’ю Відомсти за смерть інфанта.

Фенікс

О, нещасна я! Рятунку Вже мені чекати марно.

Король

Я помру з тобою разом, Бо не можу жити далі.

Дон Енріке

Господи! Чому не дав нам Ти сюди приспіти вчасно, Щоб вернути волю принцу!

Альфонс

Не кажи так, бо Фернандо Визволити перед боєм Повелів його із рабства: