Читати книгу - "Велика маленька брехня"

Вона вже зібралася йти до машини.

— Джейн!

Двері відчинилися.

Том був у сорочці з довгими рукавами та джинсах. Він виглядав дуже сухим, теплим і... смачним. (Для неї Том завжди асоціювався з хорошою кавою та смачною їжею, тож, щоразу, коли вона його бачила, її реакцію можна було порівняти з рефлексом Павлова).

— У тебе зачинено, — розчаровано сказала Джейн. — Ти ж завжди працюєш.

Том взяв її мокру долоню у свої сухі та потягнув досередини.

— Для тебе завжди відчинено.

Джейн подивилась на себе. Її туфлі були мокрі й хлюпали, коли вона ступала. Вода стікала по обличчю, немов сльози.

— Вибач. У мене не було парасольки, і я думала, що як бігтиму дуже швидко…

— Не хвилюйся. Так завжди. За моєю кавою люди мчать крізь вогонь і воду, — сказав Том. — Заходь, я дам тобі сухий одяг. Я подумав, що можу зачинити кафе і подивитися телевізор. До мене уже кілька годин ніхто не заходив. А де мій друг Зіггі?

— Мама з татом взяли його на день, щоб я могла піти на доброчинну вечірку. Велика гулянка.

— Так і буде, — сказав Том. — Батьки люблять перехилити пару келишків. Я теж іду, ти знала? Я у вашій команді — Маделін мене попросила.

Джейн пішла за ним, лишаючи за собою мокрі сліди до дверей зі знаком «Службове приміщення». Вона знала, що Том живе у квартирі позаду кав’ярні, але туди ніколи не заходила.

— О! — сказала вона, коли Том відчинив перед нею двері. — Цікаво!

— Так. Тобі дуже пощастило.

Вона озирнулася, розглядаючи однокімнатну квартиру Тома. Вона була ніби продовженням кав’ярні — ті самі дошки на підлозі та фактурні білі стіни, полички на стінах зі старими книжками. Єдина різниця полягала у тому, що в квартирі стояла дошка для серфінгу, гітара, притулена до стіни, стопка компакт-дисків та стерео.

— Не можу повірити, — сказала Джейн.

— Що саме? — запитав Том.

— Що ти любиш пазли, — видихнула вона, вказуючи на напівскладену картину на столі. Вона подивилася на коробку. То був справжній хардкор (так би сказав її брат) — картина на дві тисячі частинок, чорно-біле зображення Парижа часів війни. — Ми дуже любимо пазли — я і моя сім’я. Можна сказати, ми — пазлоодержимі.

— У мене завжди є картина в роботі, — сказав Том. — Це свого роду медитація.

— Точно.

— А знаєш що, — я дам тобі сухий одяг, нагодую гарбузовим супом, а ти допоможеш мені складати пазли.

Він витягнув з комода спортивні штани та светр з капюшоном, а вона пішла у ванну, зняла мокрий одяг — навіть білизну, і поклала його у раковину. Його одяг пахнув Томом та «Блакитним блюзом».

— Почуваюся, немов Чарлі Чаплін, — сказала вона, підтягнувши догори штани, рукави светра теж були задовгі.

— Ось так, — сказав Том та акуратно закасав рукави, щоб вони не звисали.

Джейн послухалася, немов дитина. Вона почувалася безпричинно щасливою. Потрібною.

Вона сіла за стіл, а потім Том приніс їм тарілки з гарбузовим супом зі сметаною та намащений маслом бездріжджовий хліб.

— Мені здається, ти мене постійно годуєш, — сказала Джейн.

— Тебе треба годувати, — сказав Том. — Їж.

Вона взяла ложку солодкавого, гоструватого супу,

— Ти змінилася! — раптом сказав Том. — Ти підстриглася! Виглядаєш — супер.

Джейн засміялася.

— Дорогою сюди я саме думала, що гомосексуальний чоловік одразу помітить стрижку. — Джейн взяла частинку пазла і прилаштувала його на місце. Вона почувалася немов удома — їла суп і складала пазли. — Вибач, це, звісно, — жахливе кліше.

— Хм-м… — тільки й вимовив Том.

— Що? — запитала Джейн і подивилася на нього. — Ось сюди, глянь, це кут танка. Суп — неймовірний. Чому його немає у меню?

— Я — не гей, — сказав Том.

— Та певне, гей, — весело сказала Джейн. Вона подумала, що Том так жартує.

— Ні, — сказав Том. — Я справді-справді не гей.

— Що?

— Я знаю, я складаю пазли і готую неймовірно смачний гарбузовий суп, але я — гетеро.

— О! — сказала Джейн. Вона відчула, як червоніє. — Вибач, будь ласка, я думала — я не думала, я знала! Звідки? Хтось мені сказав. Маделін мені сказала сто років тому. Але я запам’ятала! Вона розповіла мені цілу історію про те, як ти розійшовся зі своїм хлопцем, і дуже важко це переживав, і як годинами плакав та катався на серфі…

Том усміхнувся.

— Том О’Браян, — сказав він. — Ось про кого вона тобі розповідала.

— Том О’Браян? Хлопець із авторемонтної майстерні? — Том О’Браян був високим та кремезним чоловіком із чорною густою бородою, немов у Неда Келлі. Їй навіть на думку не спадало, що у Пірріві є два Томи.

— Це можна зрозуміти, — сказав Том. — Мабуть, бариста Том більше скидається на гея, аніж Том велетень-автомеханік. До речі, у нього все добре, знову закоханий.

— Хм, — Джейн замислився. — Його квитанції дуже добре пахнуть.

Том пирхнув.

— Сподіваюся, я не образила тебе.

Коли вона перевдягалася, то не зачинила двері ванної. Вона лишила їх трохи прочиненими, як би це зробила, коли б Том був дівчиною — так вони могли продовжувати розмову.

На ній не було білизни. І вона так вільно з ним розмовляла. Їй завжди з ним було так легко. Якби вона знала, що він — не гей, якась частина її завжди була б насторожі. Вона дозволила собі цю прихильність до нього, бо думала, що він — гомосексуаліст.

— Звісно, ні, — сказав Том.

Їхні погляди зустрілися. Його обличчя, таке знайоме їй за ці кілька місяців, і таке дороге, раптом наче набуло нових рис. Він почервонів. Вони обоє почервоніли. Її шлунок стиснувся, немов вона була на американських гірках. От халепа!

— Думаю, цей фрагмент має бути тут, — сказав Том.

Джейн подивилася на картину та поклала його на місце, сподіваючись, що тремтіння її пальців сприймається як незграбність.

— І справді, — сказала вона.

* * *

Керол: Я бачила, як Джейн мала дуже, як би це сказати, інтимну розмову з одним із шкільних татусів. Їхні обличчя були дуже близько, я майже впевнена, що він поклав їй руку на коліно. Чесно кажучи, я була трохи шокована.

Габрієль: То не був ніякий татусь. То був Том! Бариста. А він — гей.

Розділ шістдесят дев’ятий

За півгодини до доброчинної вікторини

— Ти така гарна, мамусю! — сказав Джош.

Він стояв біля дверей спальні та дивися на Селесту. Вона надягла чорну сукню без рукавів, довгі білі рукавички та перлове намисто, котре Перрі купив їй у Швейцарії. Селеста навіть зробила зачіску у стилі Одрі Хепберн — підібрала волосся у високий пучок і знайшла вінтажний діамантовий гребінець. Вона виглядала гарно. Маделін буде нею задоволена.

— Дякую, Джоші, — усміхнулася