Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- А йому зараз як? - Тіт поставив найболючіше на даний момент для неї питання. Знаючи Адама, Єва спробувала уявити яке ж Адаму і не змогла, настільки страшними виявлялися припущення. - Ти ж не ходиш до церкви? - уточнив Тіт.

Єва заперечливо похитала головою:

- Ні, раніше я шукала Бога серед людей, але ... коли не стало мого хлопчика ... чи є сенс в нього вірити? Ми зараз з тобою дивимося на бога з різних сторін.

- Ну чому, і в моєму житті траплялися біди. Просто не прийшов ще час, щоб б ти зрозуміла, - Тіт вмів говорити м'яко, але у нього був талант вимовляти і підбирати слова так, що вони не викликали у відповідь різкості. Тим він їй і подобався. Після того, що сталося він був перший, кому їй захотілося відкрити душу. - Відповідай мені, Єво, чому Ірландія?

- Адам родом з Ірландії.

- Адам це чоловік? - Тіт подивився на неї і допитливо примружився. - І ти кажеш не було між вами ніякої любові? Щось не схоже. Він знає, що ти тут?

- Тепер вже так, після того, як я скористалася карткою. Але це не важливо. З того жахливого дня я йому так і не дзвонила, - і в який раз Єву пересмикнуло тремтінням. - Більше нас нічого не пов'язує.

- Завжди буде, - спокійно заявив їй Тіт, піднімаючи обличчя до неба.

- Що? - здивовано скривилася Єва.

- Пам'ять. Вас завжди буде пов'язувати пам'ять де б ви не були. Пам'ять про сина і вашу родину. ... Подзвони йому, дивачко.

- Не можу так одразу. Для цього потрібно набратися духу і сили, - прошепотіла вона, так само як і Тіт, намагаючись розгледіти зірки.

А через два дні, рано вранці Єва оголосила Дойлу і Арін, що повертається до Америки. Дві ночі її терзали болісні, наповнені болем і тугою дивні сни, після яких вона незмінно прокидалася в сльозах. У снах вона бачила сина, Адама, похмурі тіні  майбутнього і щось ще, що незрозуміло вселяло їй тверду впевненість - Єва відчувала, що зобов'язана побачити й порозмовляти з Адамом.