Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Ліна

Райан несподівано зник із мого життя. Втім, як і з'явився у ньому.

Я переконувала себе, що не хочу заміж. Усі ці зобов'язання, ще й дітей народжувати… Заміж я справді не хотіла, але за Райаном відчайдушно сумувала. Мені не вистачало його іронічної посмішки та хитрого прищуру блакитних очей, мужньої сили та відчуття затишку та безпеки коли він поряд. Навіть від однієї думки про нього, серце починало битися частіше.

Та на жаль, у цьому світі єдиний прийнятний варіант стосунків із чоловіком для пристойної дівчини - це шлюб. А придивитися один до одного щоб зрозуміти, чи підходите ви один одному?

Але схоже, нікого крім мене, це не хвилювало.

А ще я злилася. Сильно. Тому що це жорстоко - підсадити людину на себе як на наркотик, на таку собі шкідливу звичку, а потім випаруватися, наче нічого й не було.

Останнім часом я тільки втрачаю та й втрачаю. Просто невдаха року, бо втратити двох наречених за один місяць – це ще треба постаратись. Не кожен зможе.

Тому, щоб зібрати себе до купи і наповнити нове життя сенсом, я зосередилася на вступі до Королівської магічної академії Мірадейї. Після розмови з Райаном я зрозуміла, що хочу вивчати менталістику. Напрямок цікавий, новий, перспективний, тут можна досягти успіху. Можливо навіть зможу привнести щось нове, не дарма ж у мене диплом психолога! Щоправда, як згадаю як я вчилася... Досі не розумію, за що мені його дали, бо я більше часу присвячувала своїм захопленням та тусовкам, ніж власне навчанню. Хоча до сесій готувалася. Але тепер точно виправлюсь і стану нарешті сумлінною адепткою академії!

До вступних іспитів залишався місяць, тож граф найняв мені викладачів і я посилено займалася. Краще зайняти голову навчанням, а не всім цим шаленим коханням. Встигнеться ще! Які мої роки!

А пробіл у знаннях був величезний, треба було вивчити історію та географію Мірадейї, теорію магії на базовому рівні, відпрацювати низку магічних навичок. Але найгірше давалася математика. І тут вона мене дістала! Як виявилося, без неї неможливо робити складні магічні конструкти, плетіння та заклинання. І я зі скрипом, але штудіювала її.

Мій потенціал педагоги оцінили на сьомому рівні з можливістю дорости до верхнього – дев'ятого. А це означає реальний шанс стати магістром магії, викладачем у магічній академії або обійняти посаду на зразок помічника Верховного мага. Або вступити на роботу до Служби безпеки… Під керівництво Райана, ага… Перспективи відкривалися привабливі та й просто неймовірні.

Загалом було чим зайнятися, щоб не забивати голову дурницями.

Приблизно через тиждень після розмови з Райаном, коли я вже почала знову ходити до їдальні з усіма, за вечерею, Амалія запитала мене:

- Евелін, ти не знаєш чому герцог Данайський нас не відвідує?

Ой, яка неприємна розмова намічається... Я важко зітхнула і стримано та холодно відповіла:

- Знаю. У нас трапилася серйозна розмовка і, можливо, ми розірвемо заручини.

Філіп здивувався, а потім з розумінням кивнув, приймаючи таке рішення, тітка делікатно перевела розмову на іншу тему, вирішивши, що цю не варто обговорювати за спільним столом. Я чекала на підколки від Корделії, але вона мовчала, тому я прямо подивилася на неї, випрямивши спину як струну, щоб зрозуміти що сталося та зустріла жалісливий погляд.

Вона мене жаліла!

Схоже, кузина вирішила, що ми подруги по нещастю, обидві із розбитим серцем. Десь так воно й було.

А ще за кілька тижнів та абсолютного і непорушного мовчання Райана, нас запросили на черговий королівський бал. Схоже, король Бернард II вирішив показати усім, що змови його не хвилюють. Ми танцюватимемо та розважатимемося, і плюватимемо на ворожі підступи.

Цього разу тітка вибрала мені білу невагомо-легку сукню, розшиту квітами, що виглядала дуже ніжно. Все-таки племінниця знову дебютантка, треба відповідати статусу! Я вирішила поки не засмучувати тітку новиною, що мої плани дещо змінилася і заміж я у найближчі роки не планую. Хіба мало їй розірваних заручин і того що Корделії цієї зими виповнюється двадцять? І вона й досі незаміжня. Навіть сказати страшно.

Кузина одягла світло-зелену сукню. Вона була сумна, але вже не така печальна як раніше. І навіть почала зі мною розмовляти. Великий прорив з огляду на повний ігнор до цього.

Перед самим виїздом на бал, почався сильний дощ, майже злива, така ж мерзенна як і мій настрій. Як би я не заспокоювала себе, але насправді, бути покинутою нареченою зовсім не весело, а, відверто кажучи, принизливо. Навіть якщо ти на колишнього нареченого зла і вважаєш, що не дуже то й хотілося…

Але розвіятися треба бо я кілька тижнів безвилазно просиділа вдома готуючись до іспитів, шалено втомилася від цієї науки, а від математики й поготів вити на Селену хотілося.

Загалом, їхала я на бал у огидному настрої, чекаючи зустріти поблажливо-насмішливі чи зневажливі випади та коментарі, і вже дорогою відпрацьовувала горде скидування підборіддя і зневажливий погляд у відповідь. Але як виявилося, я невірно оцінила своє нове становище у суспільстві.

Королівський палац знову приємно вразив мене. Під'їзди до нього та сходи всередині обвивали рожеві та білі пишні троянди. Аромат стояв одуряючий. Радісне передчуття свята охопило як на крилах і настрій одразу злетів угору.