Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Цей чоловік точно посланий мені небом за всі гріхи в минулому житті. Інакше я ніяк не можу пояснити його надздібність вриватися в мої плани і моє життя, перетворюючи і те й інше на суцільний хаос.

— Зараз без викрутасів йдеш за мною. Не раджу дурниці робити.

Моргаю і струшую головою. Слухатися не хочу, але й влаштовувати концерт на очах у всіх не збираюся. У самої серце провалюється кудись униз, але я дограю.

— Дякую, Аслане, ви дуже приємний співрозмовник, але я змушена вас покинути.

Карімов тільки коротко киває. Здається, я провалилася на найпершому етапі. Молодець, Юля, просто чудово.

Відходжу від чоловіків убік.

Дивлюся на колишнього чоловіка, не в силах контролювати розчарування. Ловлю погляд у відповідь. Вбираю. Думаю, у нас із ним усе взаємно.

Вирішую, що поки він зайнятий, краще покинути це місце. Трохи пізніше повідомлю команду і візьмемо в розробку новий план. Здається, я дуже сильно переоцінила свої можливості.

Поки прямую в бік роздягальні, тону у власних думках. Якось безглуздо все вийшло...

Проходжу всередину, зачиняю двері. Швидко стягую з себе форму. Переодягаюся за кілька хвилин. Ще кілька секунд кручуся перед дзеркалом. Поправляю зачіску.

Взявши сумку, йду до виходу. Напевно, варто було б повідомити Влада, але я так і не змогла відшукати його поглядом. Напишу повідомлення в таксі.

Виходжу з роздягальні, все ще у своїх думках. Як слід не дивлюся вперед. Несподівано врізаюся в потужні груди і відступаю назад, не встигнувши навіть зреагувати. Піднімаю погляд, і... Захар. От халепа.

Його обличчя напружене, губи стиснуті в тонку лінію. Очі виблискують так, ніби він щойно спіймав мене на місці злочину. Вилиці натягнуті, немов він стримується, щоб не сказати щось різке. Не важко здогадатися, що він злий.

— Що ти тут забула? — його голос низький, трохи захриплий.

— Не твоя справа, — кидаю, намагаючись приховати свою зростаючу злість. — Дай пройти.

Але він не рухається. Дивиться на мене з таким виглядом, ніби готовий вибухнути будь-якої секунди. А я й так на межі після зустрічі з Асланом, а тепер ще й цей...

— У тебе що, немає інших справ, крім як діставати мене?

— У мене завжди знайдеться час для тебе, Юлю, — вимовляє з насмішкою. — Особливо коли ти вигадуєш чергові проблеми.

Перш ніж встигаю відреагувати, він бере мене за лікоть. Стискає сильно, але не боляче.

— Відпусти, — тихо шиплю крізь зуби, не бажаючи влаштовувати скандал.

Мигцем помічаю пару, що стоїть неподалік. Пильно дивляться в наш бік, явно очікуючи, що ось-ось почнеться щось цікаве.

Важко зітхаю, у грудях нудиться роздратування, але влаштовувати цирк на публіці — останнє, чого я хочу.

Коротко киваючи. Здаюся.

Захар веде мене до виходу з гольф-клубу. Нарешті, ми сідаємо в машину. Захар грюкає дверима і падає за кермо. Мовчить. Я відвертаюся, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття.

У салоні повітря майже дзвенить від напруги.

— Ну і що це було?

Я здригаюся. Тисну плечима. Роблю вигляд, що не розумію, про що він.

— Що ти маєш на увазі? — запитую тихо, намагаюся триматися якомога спокійніше. Повертаюся до вікна, щоб не дивитися йому в очі.

— Не розумієш, про що я? — у голосі чується гірка насмішка. Він стискає кермо ще сильніше. — Я питаю, що це було? Навіщо тобі Карімов?

Прикушую губу. Цікаво, як довго він за нами спостерігав?

— Я просто хотіла познайомитися.

Захар голосно видихає.

— Дай мені телефон.

Я повільно повертаю голову до нього. Якби поглядом можна було вбивати, то Захар уже був би мертвий.

— Ти серйозно?

— Юлю, не випробовуй моє терпіння... Дай мені телефон.

— Я нічого не збираюся робити, — холодно відповідаю, але всередині все клекоче.

Захар тягнеться до моєї сумочки. Різко смикаюся, намагаюся втримати її подалі, але його хватка залізна.

— Гей! — шиплю, коли він витягує мій телефон. Намагаюся вирвати його з його рук, але в мене нічого не виходить.

Захар спокійно відкидається на сидіння і кидає холодним тоном:

— Зараз передам його моїм людям. Хлопці розкриють усе. І знайдуть те, що мені потрібно, Юлю. Тож давай, швидше розповідай, навіщо ти зв'язалася з Карімовим?

— Ти нічого там не знайдеш, Захаре. Це особисте, і з Асланом взагалі не пов'язано. Навіщо влаштовувати весь цей цирк? — видавлюю із себе, хоча знаю, що він мені не повірить.

— Не грайся зі мною, Юлю. Я занадто добре тебе знаю.

Я голосно думаю. Звісно, я не дурна, щоб зберігати щось справді важливе в телефоні. Але там є номери моїх нових колег, начальника, листування з редакцією. Якщо Захар добереться до цього, він одразу щось запідозрить. А коли зрозуміє, що я не просто випадково натрапила на Аслана, все стане ще гірше.