Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Коли пригодники, барон і призначений секундантом стражник прийшли в сад, Льєна вони виявили в альтанці. Він із знудженим виглядом сидів на лавці. Меч у піхвах лежав поруч. І цей меч барон, котрий добре знався на старовинній зброї, впізнав відразу. Він спочатку невіряче на нього витріщився. Потім смикнув себе за бороду і пробурмотів:

— Ворон, це ж треба. Птах, що зберігає захід. Один із племінників?

І з цікавістю дивився на Льєна.

Він у відповідь похитав головою.

— Справді, що це я? — спитав сам у себе барон.

Про те, чим займаються секунданти, і Дамір, і стражник мали досить невиразне уявлення. Тому невпевнено потопталися поруч, поки барон і Льєн обговорювали правила, і підтвердили, що свідчать, коли вони запитали.

Барон, мабуть, не хотів поранити, а тим більше вбити сина цілого кор-графа. Втім, він і просто мага вбивати не збирався. Як би він після цього шукав його доньку? Тож найдовше говорили про те, що треба зробити для перемоги, і зрештою зійшлися на падінні. Як вони збиралися цього добитися за допомогою мечів, навіть Томія не розуміла. Когось кидати набагато простіше без меча в руках. А битися ногами в дуелях на мечах було не прийнято. Томія цей момент навіть уточнила спеціально, перш ніж піти з усіма в альтанку.

Втім, як виявилося, барон збирався використати свою масу для перемоги. Він був настільки більший за Льєна, що вдалого поштовху мечем плашмя цілком могло вистачити. Зате маг у цій справі більше покладався на голову, спостережливість та тактику. Він кілька разів ухилився, навіть не ставши парирувати удари, двічі дозволив мечу барона зісковзнути по-своєму, досить довго відступав, а потім, парирувавши черговий удар і прослизнувши під рукою супротивника, змусив його повернутись спиною до того місця, де щойно стояв.

— Здається, попався, — задумливо сказав Шелест. Про існування там бордюрчика він знав, сам мало не навернувся по темряві. Можливо, раніше цей бордюрчик відокремлював клумбу від газону перед альтанкою. Зараз і те, й інше заросло абсолютно однаково. І помітити бордюрчик можна було лише придивившись.

Льєн же різко ступив уперед, якось хитро повівши мечем, хитнувся, ніби збирався ступити ще раз, барон відступив назад і втратив рівновагу зовсім не через бордюрчик, а через те, що рівень колишньої клумби виявився трохи нижчим за газонний. А Льєн ще й підчепив меч супротивника і різко його відштовхнув.

Падав барон красиво, не випускаючи меча і вимахуючи вільною рукою так, ніби намагався за щось ухопитися. Під його спиною щось загадково затріщало. Ноги, підлетівши вгору, важко впали вниз. А рот розкрився і почав сипати прокльонами на адресу якогось пророка.

І руку Льєна він проігнорував. Підвівся сам, демонстративно обтрусив усі місця, до яких діставав. Подякував магу за чудовий бій і пішов. Навіть прощатися не став. Натомість пророка лаяти не припиняв. Немов цей пророк пообіцяв йому перемогу та всіляке сприяння сторонніх магів у пошуках дочки.

— Дурдом, — зі знанням справи сказав Ленц.

А стражник ляснув себе по лобі, засяяв усмішкою і втішив переможця тим, що йому слід чимось зайняти свою компанію. Бо коли ця компанія шукає заняття самостійно, виходить не дуже добре.

Льєн навіть сперечатися не став. І нагадувати про те, що він це вже казав, — теж.

Пробурмотів, що це буде хоч би не нудно і пішов собі. Може навіть допивати пиво. Тільки цього разу ніхто його переслідувати не наважився.

***

— Отже, — сказав Льєн наступного дня, знайшовши всю компанію за столом шинка при вітальні. — Спершу мені треба зрозуміти, що ви практикували, а що ні.

— А? — здивувався Ленц.

— Розумієте, — задумливо сказав Льєн, хоч ніхто нічого не розумів. — Ви на цю практику мали отримати завдання. Не розпливчасте «йдіть і допоможіть комусь магічно», а конкретне. Те, що у вас погано виходить, наприклад, у чому може допомогти практика. Або те, що вигадав викладач, що розлютився на вас. А ви нічого конкретного не отримали. Отже, можете займатися чим завгодно. І тому ми покращуватимемо те, що у вас виходить погано.

— О-о-о-о! — захопився Ленц і чесно спробував пригадати, що в нього добре виходить. А в голову лізла суцільна дурня.

І якщо Шелест і Дамір змогли похвалитися коронними поштовхами повітрям, запаленням світляків, очищенням штанів і води, то Ленц впевнено зміг похвалитися тільки влипанням в різні історії. Це в нього виходило майстерно. А в магії бували різні осічки, доводилося вливати додаткову силу і стягувати краї плетива, що розповзається. А іноді взагалі заглядати у конспекти. Тому що потрібне примудрялося в самий невідповідний момент вивітрюватися з голови. Зате чистою силою він бив майстерно і від щирого серця, але це Льєну було нецікаво.

— Гаразд, — сказав Льєн і подивився спочатку на Томію, а потім і на Весяну. — А наші красуні що вміють?

— Я в травах знаюся, — несміливо зізналася Перчик.

— І в стінобитних плетивах, — додав Ленц.

— Швидше в стельобитних, — поправив Шелест.

Льєн на них навіть не глянув.

— Все? — уточнив у Весяни.

— Ну, в храмі сказали, що пророчого дару в мене немає зовсім, а навчити вони могли тільки лікарській справі та пророчій, — сказала дівчина.

— Гаразд, — змирився з такими малими знаннями Льєн. Та й чого чекати від відьми, яка нібито розуміється на приворотних зіллях і ховається в храмі, так і не доїхавши до школи? — Добре, а друга красуня у нас що вміє, крім руйнування стін та побиття різних дурнів?

Томія чесно поплескала очима, щоправда, на Льєна воно особливого враження не справило. Довелося визнавати:

— Мене вчили бити та захищатися. А потім Латьяла ще лікувати. Там, де я навчалася, магія зовсім інша і сильні маги завжди воїни.

— Так, — похмуро сказав Льєн і перевів погляд на Ваню.

— Мене тварини слухаються. У ваших школах я не бував, нікого не лікував взагалі. Я поки жив у селі, навіть не підозрював, що я теж маг. Ну, я, власне, навіть не відразу зрозумів, що Латьяла теж маг. Лікарка та лікарка. Прийшов до неї, вона зняла наслідки чергового зілля, подякував і пішов.