Читати книгу - "Академія трьох стихій , Ольга Іваненко"

Він йшов по одній з головних стежок академії. Щоб слідувати за ним, мені довелося пробиратися через кущі. Зараз тут було досить безлюдно. Адже, майже всі студенти зараз обідали в своїх будинках.

Ферус не помітив переслідування, тому що поспішав. Він привів мене до головного корпусу та зник усередині.

Я пішла за ним.

У холі було порожньо.

Привітавшись з охоронцем, та поцікавившись, чи працює буфет, я вирушила нагору, вишукувати в коридорах однокурсника, який десь зник.

Хвилюючись, що загубила його, я помчала по коридорах, вишукуючи його. І, коли майже розчарувалася, почула знайомий зухвалий голос. Він лаявся в приймальні директора.

Тихо підійшовши, я заглянула всередину, щоб упевнитися, що це він, та швидко сховалася за дверима. Про всяк випадок, я включила диктофон на телефоні, сподіваючись, що цю розмову вийде записати.

- Ви зобов'язані мене пустити! - кричав Ферус на секретарку. - Містер Достер дозволив мені відвідувати його будь-якого часу.

- Він готується до конференції, - невдоволено відповіла дівчина. - Зайдеш ввечері.

- Мені треба негайно! - наполягав хлопець.

- Мені, теж, багато чого треба, - вона не збиралася міняти своє рішення. - Потерпи. Не маленький.

- Я не повинен з Вами церемонитися! - гримнув однокурсник і, після незрозумілої мені метушні, штовхнув двері в кабінет директора.

- Професоре Достер! - заволала секретарка. - Я намагалася зупинити його, але він з силою увірвався сюди.

Здавалося, в неї починалася істерика.

Директор щось відповів. Слів його я не розчула, але після них секретарка сама грюкнула дверима й покинула приймальню.

Я втиснулася за двері, злякавшись, що дівчина мене помітить, але їй було не до мене. Розлючена та засмучена, вона помчала в бік буфету.

Мабуть, директор недооцінив її старання. І, замість того, щоб вигнати непроханого гостя, вирішив з ним побалакати.

Згадалася ніч, коли професор Фрост привів нас сюди. Тоді, не дивлячись на час за північ, Ферус був з директором.

Надто вже це все виглядало підозріло. Я заглянула в приймальню. Двері в кабінет директора були відкриті. Залишалося, тільки, пробратися під стіл секретарки, який був навпроти цих дверей, і підслухати про що таке важливе розмовляють ці двоє.

Сподіваючись, що мене не помітять, я швидко проповзла весь намічений шлях та притиснулася до стіни за дверима. Тепер я їх могла чути.

Диктофон в руках все ще працював. Я поклала його на підлогу, притуливши мікрофоном до дверної щілини, та перетворилася на слух.

- Ти впевнений в цьому? - почувся голос директора. - Ми не можемо ризикувати всім, якщо є, хоч, невеликий шанс на провал.

- Вони всі чорні, - Ферус стояв зовсім близько, і його було відмінно чутно. - Страж дійсно прогулюватися вийшов. Це наш шанс.

- Якщо ти такий впевнений, мені доведеться відкласти всі справи та відправитися з тобою до входу, - в голосі директора чувся сумнів. - Сподіваюся, ти маєш рацію, щодо кілець. Якщо щось піде не за планом, мені доведеться виключити вас, щоб не викликати підозр.

- Знаю, професоре, ви з усіма так робили, - невдоволено відповів Ферус. - Але мета того варта, чи не так?

- Саме так. Коли нам вдасться заволодіти межисвітом, усі ви станете моїми помічниками. Ми зможемо диктувати свої правила всьому світові та купатися в розкоші.

- Я сподіваюся на це. Адже, заради грошей я погодився на вашу пропозицію. Матіас відправився перевірити вхід. Він повинен був зателефонувати, як буде там. Мабуть, він знову забув телефон.

- На жаль, він не кращий працівник. Зате, вірний.

- Думаю, його можна злити в подальшому. Слабкий він. Хоч і на два курси старший за мене.

- Це ми будемо обмірковувати потім. Зараз нам пора дістати те, що так надійно зберігалося в мене в сейфі більше двадцяти років.

- Ви його вже відривали? Знаєте, що всередині?

- Відкрити його можна тільки біля входу, тоді розтане стіна, і ми увійдемо.

Почулося клацання, метушня та вигуки Феруса.

Я сиділа, втискаючись в стіну, розуміючи, що зараз відбувалося.

Всіма керував директор. Це він підставив Алекса та хотів заволодіти силою жителів межисвіту.

Хвилюючись бути поміченою, я взяла телефон, зберегла запис та поповзла назад.

Щойно я опинилася під столом, як повернулася секретарка та сіла на свій стілець.

Усередині в мене все стиснулося. Зараз мене видадуть і всій нашій операції з порятунку Алекса, настане кінець.

Дівчина здивовано подивилася на мене.

- Я, просто, впустила телефон та полізла за ним, - постаралася виправдатися я.

- Який з коридору впав мені під стіл? - з сарказмом тихо запитала секретарка. - Дурніше відмовки не придумала?

- Будь ласка, не видавайте мене, - я жалібно дивилася на дівчину, виглядаючи над її колінами. - Мені дуже шкода, що Вас не цінують. І збираюся зробити так, щоб цей хлопець поплатився за свої справи. В тому числі, і за вас.

Секретарка деякий час вагалася. Навіть, схопила вже телефон. Але, мабуть, навчилася я видавлювати жалість. Вона нервово кивнула та взялася за свою роботу, ігноруючи мою присутність.

Почувся тупіт. Директор з Ферусом покинули свій кабінет.

Щойно двері зачинилися, як секретарка піднялася.

- Не знаю я, що за ігри ви влаштували, - пробурчала вона. - Але, якщо ти зможеш заткнути цього нахабу, я не буду шкодувати, що не видала тебе. Може, скажеш, що ти тут забула?

- Думаю, ввечері Ви все дізнаєтеся, - я від надлишку почуттів обняла дівчину. - А зараз мені треба поспішити. Мої друзі можуть не впоратися.

Секретарка здивовано кивнула, і я покинула кабінет, на шляху набираючи телефон блондинки та розповідаючи, що їх зараз чекає.

- Один уже в нас, - почулася відповідь. - Його звати Матіас і він збирався незаконно проникнути в межисвіт. Саймон вже викликав магічний відділ боротьби зі злочинністю та знерухомив студента. Та так, що бідолаха без свідомості.