Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Анна прокинулася в новому домі, загорнута в теплі обійми Алекса. Сонячне світло лагідно проникало крізь великі вікна, огортаючи кімнату м'яким золотавим сяйвом. Вона повернула голову й побачила його спокійне обличчя – такий рідний, сильний і водночас ніжний.

Її губи самі собою розтягнулися в усмішці. Вона легенько провела пальцями по його щоці, але Алекс миттєво схопив її за зап’ястя й відкрив очі.

— Що ж ти робиш, маленька? — його голос був ще хрипким від сну.

— Просто милуюся тобою, — Анна підперла голову рукою.

Алекс перевернув її на спину, нависаючи над нею.

— Краще я буду милуватися тобою, — він схилився і вп’явся в її губи гарячим, довгим поцілунком.

Вона видихнула його ім'я, але тут у кімнаті пролунав звук її телефону. Анна незадоволено застогнала.

— Ігноруй, — прошепотів Алекс, продовжуючи цілувати її шию.

— Не можу, це може бути щось важливе… — вона неохоче вислизнула з-під нього й потягнулася до телефону.

Повідомлення було від її подруги Анабель:Слухай, у нас проблема. Ти мусиш зустрітися з нами в кафе. Це терміново!"

Анна насупилася.

— Що сталося? — Алекс підвівся, спостерігаючи за її реакцією.

— Анабель каже, що щось термінове. Я маю зустрітися з нею.

— Я поїду з тобою, — його голос став серйозним.

— Алекс… — вона зітхнула, але побачила в його очах твердість.

— Без обговорень, Анно. Я не відпущу тебе одну.

Вона знала, що сперечатися безглуздо. Через двадцять хвилин вони вже виходили з дому. Анна була в стильній сукні, а Алекс – у своїй завжди ідеально підібраній сорочці.

Коли вони приїхали до кафе, там уже чекали.

У кафе їх зустріли Анабель, Ліза і Мира, з якими Анна була знайома давно. Всі виглядали знервованими, що одразу звернуло її увагу.

— Що трапилося? — запитала Анна, підходячи до подруг.

Анабель злегка нервово взяла її за руку і сказала:

— Це стосується твого тата, Анно.

Слова про її батька миттєво привернули увагу Алекса, який стояв поруч. Він схрестив руки на грудях, уважно слухаючи.

— Що сталося з моїм батьком? — Анна відчула, як її серце стало важким.

— Ми отримали повідомлення, що його життя в небезпеці, — продовжила Анабель, — хтось із старих ворогів вирішив знову атакувати. І, схоже, вони планують використовувати тебе, щоб на тебе натиснути.

Алекс нахмурився, і його погляд став рішучим.

— Це не має статися. — Його голос звучав холодно і впевнено. Він повернувся до Анни. — Ти будеш в безпеці, я подбаю про це. Не хвилюйся.

Анна відчула, як страх пронизує її тіло, але в той самий час вона відчувала, що Алекс не дозволить нічому статися. Вона поглянула на нього з вдячністю.

— Що нам робити? — спитала Мира, її голос був сповнений тривоги.

— Ми повинні знайти, хто стоїть за цим, і діяти до того, як вони зроблять кроки, — відповів Алекс, його очі загорілися рішучістю. — Анна, тебе ми відправимо в безпечне місце, і я буду поруч.

Анна не мала наміру залишатися осторонь. Вона знала, що якщо її батько в небезпеці, вона має зробити все можливе, щоб допомогти.

— Я піду з вами. Я не буду сидіти вдома і чекати, поки ви все вирішите.

Алекс хотів заперечити, але бачачи рішучість у її очах, він лише важко зітхнув.

— Ладно, але ти повинна залишатися з нами, і нікуди не йти без дозволу. Ти зрозуміла? — пообіцяв він.

— Зрозуміла, — тихо відповіла Анна, відчуваючи всю вагу ситуації.

Тим часом, Ліза поглянула на свою подругу.

— Ти справді готова до всього цього? — запитала вона, трохи сумніваючись.

Анна глибоко вдихнула і, не зводячи погляду з Алекса, сказала:

— Я готова. Якщо потрібно, я буду діяти разом з вами. Мій батько... ми не можемо дозволити їм перемогти.

І хоча серце її билося швидше, ніж звичайно, вона була готова до всього. Вона могла тільки сподіватися, що разом із Алексом і друзями вони зможуть зупинити небезпеку, перш ніж вона торкнеться їхнього життя.

-Але мий тато давно немає

Анна застигла на місці, коли зрозуміла, що сказала. Її слова ніби повисли в повітрі, важкі і неприязні. Вона затамувала подих, поглядаючи на Алекса і своїх подруг.

Алекс миттєво помітив зміни в її виразі обличчя. Його погляд став більш м'яким, але в ньому все ще зберігалася рішучість.

— Ти сказала... "тато"? — запитав він тихо, намагаючись зрозуміти.

Анна повільно підняла погляд і зустріла його очі. Серце сильно билося в грудях, і вона відчула, як важко говорити про це, хоча вона вже давно намагалася забути. Але зараз ситуація вивела її з рівноваги.

— Мій батько давно помер, — сказала вона, її голос звучав м'якше, але повний болю, який вона не могла приховати. — Те, що сталося з ним, змінило все в моєму житті. І зараз, коли мені знову згадали про нього, я не можу не відчути, як це боляче.

Алекс зітхнув і підійшов ближче до неї. Він обережно взяв її за руку, його пальці обвили її пальці в заспокійливому жесті.

— Вибач, я не знав, — його голос був тихим і лагідним. — Я розумію, що це важко для тебе, і я хочу, щоб ти знала: я тут, я завжди буду з тобою, і не дозволю, щоб минуле боліло тебе ще раз.

Анна кивнула, намагаючись контролювати свої емоції. Вона більше не могла тримати все в собі.

— Я знаю... я просто... не хочу, щоб це знову стало частиною мого життя. Я намагаюся рухатися далі, але іноді здається, що це мене наздоганяє, — вона повільно витерла сльози з щік, хоча не хотіла їх показувати.

Алекс ніжно пригорнув її до себе, і вона відчула, як його присутність заспокоює її.

— Ти сильна, і я пишаюсь тим, як ти справляєшся з усім. Але не треба тримати все в собі. Якщо тобі потрібно говорити чи просто бути поруч, я завжди буду з тобою. Ти не одна в цьому світі, — сказав він, тримаючи її ще міцніше.

Анна заплющила очі і вдихнула глибоко. Вона відчувала, що це, ймовірно, один з тих моментів, коли вона може знайти спокій і підтримку, навіть коли світ здається занадто важким для одного.