Читати книгу - "Глибоко під водою"

Ерін

Гелен усе озиралася на вікно, ніби на когось чекала.

— Ви чекаєте Шона додому? — запитала я.

Вона похитала головою.

— Ні. Чого б йому зараз вертатися? Він у Ньюкаслі, розмовляє з начальством про історію з Гендерсоном. Ви, звичайно, знали про це?

— Він мені не сказав, — відповіла я. — Забув, мабуть.

Вона недовірливо підняла брови.

— Він може бути неуважним, чи не так? — продовжила я говорити. Її брови підскочили ще вище. — Я маю на увазі не те, що це впливає на його роботу чи щось, але іноді…

— Будь ласка, припиніть говорити, — відрізала вона.

З нею було геть незрозуміло: то ввічлива, то роздратована, нервово-агресивна; у цю мить сердита, у наступну — налякана. Вона мене дуже нервувала. Ця маленька боязка жінка, ця сіра миша, яка сиділа навпроти, лякала мене, бо я уявлення не мала, що вона зробить далі — запропонує мені ще чаю чи кинеться на мене з ножем.

Вона несподівано відсунула стілець, рипнувши його ніжками по плитці, піднялася і пішла до вікна.

— Його давно не було, — сказала вона спокійно.

— Кого? Патріка?

Вона не звернула уваги на це запитання.

— Він виходить вранці, але зазвичай ненадовго. Він уже не дуже… Я…

— Ви хочете піти й пошукати його? — запитала я. — Я могла б піти за вами, якщо хочете.

— Він ходить до того будинку майже щодня, — сказала так, наче мене немає поряд, ніби вона не чує мене. — Я не знаю, чому. Ось туди Шон водив її. Ось де вони… О, я не знаю. Я не знаю, що робили. Я вже навіть не впевнена, де правда.

Вона стиснула праву руку в кулак, і на її чистій білій пов’язці виступило червоне.

— Я була така щаслива, коли Нел Ебботт померла, — сказала вона. — Ми всі були раді. Це було таке полегшення. Але недовге. Недовговічне. Тому що тепер я не можу не думати, чи це не викликало у нас ще більше проблем.

Вона озирнулася, нарешті подивилася на мене.

— Чому ви тут? І, будь ласка, не брешіть, бо я не в гуморі, — вона підняла руку до обличчя і, коли витерла рота, яскрава кров розмазалася по її губах. Я полізла в кишеню по телефон і витягла його.

— Гадаю, мені вже час іти, — сказала я, поволі встаючи. — Я прийшла сюди поговорити з Шоном, але якщо він не тут…

— Він не забудькуватий, ви знаєте, — сказала вона, роблячи крок ліворуч і стаючи в мене на шляху до дверей. — У нього бувають провали, але це зовсім інша справа. Ні, якщо він не сказав вам, що збирається у Ньюкасл, то він не довіряє вам, і якщо він вам не довіряє, я не впевнена, що я маю довіряти вам теж. Я тільки збираюся запитати ще раз, — сказала вона, — чому ви тут?

Я кивнула, свідомим зусиллям опускаючи плечі, щоб залишатися спокійною.

— Як я сказала, я хотіла поговорити з Шоном.

— Про?..

— Про підозри в негідній поведінці, — сказала я. — Про його стосунки з Нел Ебботт.

Гелен зробила крок у мій бік, і я відчула нудотно різкий удар адреналіну в животі.

— Будуть наслідки, чи не так? — сказала вона, сумно усміхаючись. — Як ми могли собі уявити, що їх не буде?

— Гелен — сказала я, — мені просто потрібно знати…

Я почула, як грюкнули передні двері, і швидко відступила, збільшивши простір між нами, і в кімнату ввійшов Патрік.

Якусь мить усі мовчали. Він дивився на мене, мені в очі, ворушив щелепою, а тоді зняв куртку й повісив на спинку крісла. Потім він звернув увагу на Гелен. Він помітив її закривавлену руку й одразу пожвавився:

— Що сталося? Вона щось із тобою зробила? Люба…

Гелен почервоніла, і в мене у шлунку закрутило.

— Нічого, — швидко сказала вона. — Нічого. Це не вона. Я промахнулася, коли різала цибулю…

Патрік дивився на її другу руку, на ніж, який вона все ще тримала. Він обережно забрав його в неї.

— Що вона тут робить? — запитав він, не дивлячись на мене. Гелен схилила голову набік, переводячи погляд зі свекра на мене й назад.

— Вона ставила запитання, — сказала вона, — про Нел Ебботт, — вона сковтнула. — Про Шона. Про його професійну діяльність.

— Мені просто потрібно дещо уточнити, це формальність, яка стосується роботи з розслідуванням.

Патрікові, схоже, це не було цікаво. Він сів за стіл, не дивлячись на мене.

— Ти знаєш, — сказав він Гелен, — чому її привезли сюди? Я спитав декого — я досі знаю людей, звичайно ж, і я говорив з одним з моїх колишніх колег у Лондоні, і він сказав мені, що ця чудова детективша була знята з посади в столиці, бо спокусила молодого колегу. І не просто колегу — жінку! Чи можете ви собі таке уявити? — Його сухий сміх перейшов у різкий кашель курця. — Ось вона ганяється за вашим містером Гендерсоном, а сама винна точно в тому самому. Зловживання службовим становищем заради власного сексуального задоволення. І вона досі на роботі. — Він закурив. — І тут вона приходить сюди й каже, що хоче говорити про професійну поведінку мого сина! — нарешті він подивився на мене. — Вас узагалі треба було викинути з поліції — але тому, що ви жінка, тому що ви кобелиха, вам це зійшло з рук. Оце вони називають рівністю, — він пирхнув. — Чи можете ви собі уявити, що сталося б, якби це був чоловік? Якби Шона спіймали на тому, що він спить з ким-небудь з молодших, його б утришия витурили!

Я стиснула кулаки, щоб не тремтіли руки.

— А що, якби Шон спав із жінкою, котра врешті загинула? — запитала я. — Як ви думаєте, що з ним тоді було б?

Він швидко рухається як для старого. Він підскочив, відкинувши стілець, здавалося, менш ніж за секунду його рука обхопила моє горло.

— Притримай язика, ти, брудна сучко, — прошепотів він, дихаючи на мене кислим димом. Я міцно, жорстко штурхнула його в груди,