Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Дем’ян із посмішкою відповів:  
— Я теж. Мені потрібно спочатку поїхати в Україну по роботі. Твоя старша сестра Тамара чекає на мене. Коли я владнаю свої справи, приїду і познайомлюся з твоїми батьками, щоб попросити твоєї руки і серця. Ти будеш чекати мене?

Серце Вікторії все ще билося швидше і відповіла:

— Так, буду завжди тебе чекати.

Вона вирішила торкнутися його губ, і він теж. Ледь торкаючись губ, вони привернули увагу мусульман, які почали обурюватися, побачивши їхній поцілунок. Раптом у ресторан увірвався охоронець Давид, схопив Дем’яна за сорочку і почав трясти його:  
— Що ти робиш, ідіоте? Вона принцеса, ти не знаєш свого місця? Тобі не варто наближатися до неї.  

Шокована Вікторія намагалася заспокоїти Давида:  
— Давиде, що ти робиш? Прошу, відпусти його.  

Дем’ян із легким гнівом запитав:  
— А ти хто такий взагалі?  

Вікторія відповіла за Давида:  
— Це мій охоронець. Він зараз відпустить тебе, Дем’яне... Давиде, відпусти Дем’яна.  

Давид подивився на прекрасну принцесу Вікторію і сказав:  
— Ну, принцесо...  

Вікторія строго і владно відповіла:  
— Ніяких "але". Не смій ослухатися наказу принцеси. Відпусти його.  

Давиду довелося підкоритися їй. Він відпустив Дем’яна, і принцеса Вікторія попросила Давида нікому не розповідати про це її королівській сім’ї, адже вона сама все пояснить, коли прийде час. Давид трохи заспокоївся і вирішив послухати принцесу, але його серце не могло змиритися. Адже охоронець Давид давно був закоханий у принцесу Вікторію, яку охороняв п’ять років. Коли він побачив її з іншим чоловіком, його охопила лють, і він поводився не як охоронець. Він приховував свої почуття, адже знав своє місце. Давид вклонився перед принцесою, вибачився перед Дем’яном і сказав:  
— Якщо ти образиш принцесу Вікторію, буде гірше.  

Після цього він пішов. Принцеса Вікторія вибачилася перед Дем’яном за таку турботливість охоронця, а Дем’ян відповів, що нічого страшного.

Поки двоє закоханих сиділи за столом, тримаючись за руки, вони говорили про майбутнє, мріяли про свою сім’ю. Їхні очі світилися щастям, а серця билися в унісон. Але за ними, здалеку, за деревом, хтось стежив і знімав це на телефон, приховуючи свою присутність.

Вечір опустився на палац. Королева Олена, вдягнена у елегантну сукню пастельного кольору, сиділа у розкішному кріслі у своїх покоях. До кімнати ввійшов Давид, її вірний охоронець, схиливши голову у шанобливому поклоні. Він зупинився на безпечній відстані, очікуючи дозволу говорити.

— Що ти маєш? — холодним, але величним тоном звернулась королева, глянувши на нього суворим поглядом.

Давид випрямився і доповів:  
— Сьогодні принцеса Вікторія заступилася за служниць Самію та Айну. Вона взяла їх із собою до зоопарку разом із принцесою Емою.

Олена невдоволено нахмурилась, її руки нервово стиснули підлокітники крісла.  
— Заступилася за служниць? Це ризиково для нашої родини. Особливо ця Самія... Я ніколи не довіряла їй. Вона занадто... самовпевнена.

Давид уважно слухав, залишаючись незворушним.  
— Вікторія їх запросила, — продовжив він, — і, схоже, бачить у них щось більше, ніж просто служниць. Але нічого підозрілого я поки що не помітив.

Королева важко зітхнула, уважно оглядаючи Давида.  
— У цьому і полягає моя головна тривога. Ця Самія може впливати на Вікторію більше, ніж нам хотілося б. Ти маєш бути її очима та вухами. Вікторія тобі довіряє, а це означає, що ти будеш завжди поряд із нею.

Давид злегка нахилив голову, підтверджуючи свою готовність виконати наказ.  
— Як бажаєте, Ваша Величносте. Я продовжу стежити за діями принцеси Вікторії.

Олена злегка всміхнулася, але її очі залишалися холодними:  
— Чудово. І якщо ти помітиш хоч найменшу загрозу для нашої родини — доповідай негайно.

— Звісно, ваша величносте, — відповів Давид, схилившись.

Олена залишилася сидіти у своєму кріслі, задумливо дивлячись у вікно. Її занепокоєння щодо Самії не проходило. У її голові вже складалися плани, як запобігти можливим загрозам.

Вечірнє сонце пофарбувало небо рожевими відтінками. Самія сиділа на лаві у тихому куточку саду, її обличчя було сповнене смутку. Поруч, обійнявши подругу за плечі, сиділа Айна, її уважний погляд випромінював співчуття.

— Айно, — насилу вимовила Самія, опустивши очі. — Я більше не можу це приховувати... Я кохаю Даніеля. Уже давно. І думка про те, що він заручений з іншою жінкою з багатої родини, розриває моє серце.

Айна здивовано поглянула на неї, але в її очах не було осуду.  
— Саміє... ти впевнена у своїх почуттях? Можливо, це просто прихильність?

Самія похитала головою, її голос тремтів.  
— Ні, Айно. Це не просто прихильність. Я знаю його, знаю, яким він може бути добрим і чесним... І мені боляче бачити, як він готується до весілля з тією, кого вибрали його батьки. Я не зможу жити без нього.

Айна зітхнула, дивлячись на розбиту подругу, і м'яко сказала:  
— Саміє, я розумію, як тобі боляче. Кохати того, хто здається недосяжним, — це мучить. Але ти повинна пам’ятати про себе. Ти — сильна, добросердечна, гідна справжнього кохання.