Читати книгу - "Багряні ріки"

Вона завжди відмовлялася назвати мені імена вбивць, тих лиходіїв, що переслідували нас і задавили машиною мого батька. Я лякала її, навіть її… Гадаю, вона розуміла, що рано чи пізно я таки вб’ю тих душогубів… Моя помста лише чекала маленької іскорки… Я шкодую лише про те, що ця історія з підміненими медичними картками виплила так пізно, коли старші Серті й Кайюа були вже в могилі…

Жюдіт замовкла й міцніше стиснула зброю. Карім теж мовчав, і мовчанка його була запитальна. Зненацька дівчина закричала:

— Що ти ще хочеш від мене почути? Що Кайюа зізнався у всьому і благав його помилувати? Що їхнє безумство тривало вже кілька поколінь? Що сини далі підмінювали немовлят, як це робили батьки? Що вони збиралися спарувати нас, мене і Фанні, з кимось із тих університетських здихляків? Ми були їхніми ляльками, Каріме…

Жюдіт нахилилася до нього.

— Вони були божевільні. Хворі на всю голову, що уявили собі, нібито працюють на благо людства, створюючи досконалі генетичні зразки… Кайюа вважав себе Богом, що веде свій народ… А Серті в себе на складі розводив щурів, тисячами… Щури мали презентувати населення Ґернона, кожен мав прізвище якоїсь родини… Як тобі це? Ти розумієш, наскільки вони схибнулися, ці мерзотники? А Шернсе довершував картину… Він стверджував, що райдужні оболонки людей вищої раси світяться особливим блиском і що він, вартовий нового світу, понесе перед людством смолоскип у формі зіниці…

Жюдіт опустилася на одне коліно, тримаючи «Ґлока» й далі націленим на Каріма, і мовила стишеним голосом:

— Ми з Фанні нагнали на них ляку, будь певен… Спершу ми розібралися з молодшим Кайюа. Наша помста мала відповідати їхньому злочину… Фанні спало на думку калічити їх, щоб позбавити біологічної ідентичності… Вона сказала, що треба знищити їхню особистість дощенту, як вони забирали імена й походження в немовлят Ґернона… Вона також сказала, що потрібно розбити їхні тіла на кілька відображень подібно до того, як розбивається на друзки карафка… Я запропонувала місця: вода, лід, скло. І я робила всю брудну роботу… Це я вогнем і залізом змусила заговорити першого мерзотника…

Опісля ми запхали труп в ущелину й подалися плюндрувати склад Серті… Потім видряпали наше послання на стіні в квартирі бібліотекаря… Послання, яке ми підписали моїм іменем, Жюдіт, щоб ці покидьки наклали собі в штани від жаху, щоб вони зрозуміли: привид повернувся… Ми з Фанні знали, що решта змовників кинуться до Сарзака, щоб перевірити, чи те, у що вони вірили з вісімдесят другого року, — правда, чи мене справді похоронили в тій смердючій дірі… Тож ми поїхали туди, спорожнили мою труну й накидали туди щурячих кісток, які знайшли на складі, — Серті на кожен скелетик почепив етикетку з іменем, довбаний фетишист…

Жюдіт вибухнула реготом, потім знову закричала:

— Уявляю собі їхні пики, коли вони підняли віко домовини! — Вона знову споважніла. — Вони повинні були знати, Каріме… Повинні були зрозуміти, що час помсти настав і що скоро вони здохнуть… Що вони заплатять за все те лихо, яке заподіяли нашому місту, нашій родині, нам, — двом маленьким сестричкам, — і мені, мені, мені…

Її голос затих. День займався перламутровим блиском.

— Що тепер? — прошепотів Карім. — Що ти тепер робитимеш?

— Поїду до мами.

Поліціянт подумав про високу жінку, що жила, оточена різнобарвними чохлами й покривалами. Подумав про самотнього Крозьє, який, мабуть, приїхав до неї над ранок. Цих двох теж доведеться затримати, рано чи пізно.

— Я мушу тебе арештувати, Жюдіт.

Дівчина розсміялася.

— Арештувати мене? Але ж, мій любий сфінксе, це я тримаю в руках твій пістолет! Лише поворухнись — і я тебе застрелю.

Карім ступив крок уперед і спробував усміхнутися.

— Усе скінчено, Жюдіт. Ми будемо тебе лікувати, ми…

Коли дівчина тиснула на гачок, Карім уже вихопив «Беретту», яку завжди носив за спиною, ту саму «Беретту», яка дала йому перевагу над скінхедами, — його останній козир.

Два постріли пролунали одночасно в ранковому повітрі, і кулі зустрілися напівдорозі. Каріма не зачепило, але Жюдіт м’яко поточилася назад. Кілька секунд вона похитувалася, немовби в ритмі танцю, тимчасом як на грудях її розпливалася червона пляма.

Дівчина випустила з руки пістолет, ступила кілька непевних кроків, а відтак ринула в порожнечу. Карімові здалося, що обличчям її промайнув усміх.

Ураз він скрикнув і кинувся на скелю, щоб роздивитися тіло Жюдіт, маленької дівчинки, яку протягом останніх двадцяти чотирьох годин лейтенант кохав — тепер він знав це — понад усе на світі.

Він розгледів закривавлене тіло, що сповзало до річки. Карім дивився, як воно віддаляється, як його несе течією за тілами Фанні Феррейри і П’єра Ньємана.

Віддалік, розриваючи темний ланцюг гір, здіймалося пломенисте сонце.

Карім не звертав уваги.

Він знав, що не існує такого сонця, яке могло б розігнати той морок, що оповив його серце.

ІСНУЄ ДЕЩО СТРАШНІШЕ ЗА КРОВ НА ТВОЇХ РУКАХ

РОЗКІШНА ЕКРАНІЗАЦІЯ! У ГОЛОВНИХ РОЛЯХ — ЖАН РЕНО ТА ВЕНСАН КАССЕЛЬ

Маленьке французьке містечко Ґернон охоплене жахом через серію жорстоких убивств. Жертви — бібліотекар Кайюа, санітар Філіпп Серті та лікар Шернсе — зазнали пекельних тортур. Місцева поліція не може відшукати вбивцю, тому звертається по допомогу до столичного комісара Ньємана. Водночас у містечку Сарзак відбуваються не менш дивні події: хтось грабує шкільний архів та плюндрує склеп, у якому спочиває тіло десятирічного Жюда Ітеро. Ньєман намагається зрозуміти, чи існує зв'язок між убивством бібліотекаря та злочинами в Сарзаку? Комісар заглиблюється в минуле, сповнене нечуваних подробиць і таємниць із життя жертв...

Гранже саджає читача до човна та везе крізь вугільно-чорні хвилі свого внутрішнього Стікса.

Les Echos

Примітки

1

Тут: Перемога! (ісп.)

2

Футбольний стадіон у XVI окрузі Парижа. Заснований як велодром у 1897 році, зараз є домашньою ареною футбольного клубу «Парі Сен-Жермен». Названий на честь місцевості навколо споруди, де у XVIII ст. проходило королівське полювання.

3

Іспанська «Сарагоса» зустрічалася з англійським «Арсеналом» у фіналі Кубка володарів кубків УЄФА сезону