Читати книгу - "Відьма"

«Еге ж, друже, якби той розум спереду, що тепер позаду. Як не крути, приховавши цю таємницю, ти не зробив йому жодної послуги.»

Грім зупинився й оглянувся. Щось ворухнулося на стежці позаду нього.

Ноги почали ковзати з покритих шаром криги коренів дерев, але він утримав рівновагу. Хто б там не рухався — може, то був просто туман, а, може, то його власна уява виробляла з ним такі штуки, — в будь-якому разі ворушіння припинилось. Грім кинувся бігти, його гнало відчуття того, що забиратися звідси треба негайно. Це відчуття вразило його за одну мить — суміш несподіваного, ірраціонального страху та моторошного передчуття неминучого жахіття.

Дійсно, насувалося щось страхітливе.

Спіраль причинно-наслідкового зв’язку закручувалася вниз, і всі ці події були її елементами. Канцелярський ніж, що покраяв Катарінину грудь. Загибель собаки. Заклятий струмок. Каменування, а потім божевілля у місті. Джейдон, який під катуванням балансував на межі життя та смерті, але вижив. І тепер — Тайлер.

«Діти копали ями за стінами поселення, приносили ящики з-під фруктів та, зображаючи похоронну ходу, клали їх до могил. Батьки гадали, що діти одержимі, а саму гру вважали поганим передвістям.»

Здригаючись від гострого болю в боці, Грім повернув на гравійну доріжку, що вела повз старий дім Хоупвелів, і нарешті дістався Діп-Голлоу-роуд. Вулиця була добре освітлена, і він непевною ходою попрямував до колишнього Пополопенського туристичного центру.

На краєчку даху, над фризом сиділа сіра сова. Птах дивився на нього зловісними, блискучими, хижими очима. Сам не розуміючи чому це видовище наповнило його передчуттям катастрофи і мороку, Грім гучно ляснув долонями, щоб відігнати птаха. З тривогою помітив, що сова не те що не ворухнулася, а навіть очима не кліпнула. Тільки коли Грім підняв камінь і щосили жбурнув його, тоді вона сплеснула сильними крилами і полетіла геть.

Пройшовши всередину, Грім дізнався, що Катаріна з’явилася на кухні одного з будинків у Лоуер-Саут. Він викликав Клер і Марті, наказав їм прибути до будинку, забрати мешканців до «Пойнт-ту-Пойнту» і не спускати з відьми очей ані на секунду. Повідомлень про нещасні випадки серед жителів внаслідок інциденту з ромашковим чаєм не надходило. Грім залишився у центрі управління і почав вивчати записи камер спостереження. Він прокручував кадри, перемотуючи записи назад і вперед, вдивлявся у них. Він побачив, як Метт іде додому з автобусної зупинки. Він бачив оманливий спокій за темними вікнами будинку Грантів. Звідки взявся той присмерк, у якому перебував Тайлер перед смертю? За ці півтори години між приходом Метта додому зі школи і прибуттям батьків до гаража не було нічого, абсолютно нічого. Порівняно із драмою, що розгорталася всередині, то була картина сюрреалістичної, моторошної повсякденності.

З лікарні св. Луки зателефонував Воррен. Стів Грант залишився у Блек-Спрінзі з Пітом Вандермеєром і співробітником бюро ритуальних послуг і мав прибути пізніше. У Метта було тяжке шлунково-кишкове отруєння внаслідок поїдання поганок, але принаймні його життю нічого не загрожувало. Лікарі у цей час займалися його очима, проте не було ніякої гарантії, що їх вдасться врятувати. Воррен просив дозволу залишитися у Ньюбурзі на той випадок, якщо хлопець прийде до тями і почне говорити, що було малоймовірним, але така можливість існувала.

Грім поклав слухавку. Почавши обмірковувати різні варіанти того, як йому діяти, щоб приховати від сторонніх суспільний шок у місті, він, проте, був не в змозі позбутися відчуття того, що він нехтує чимось важливим, і варто було б з’ясувати, у чому воно полягає, поки не сталося катастрофи. Ця думка гула в його голові, ніби похоронний дзвін. Він намагався зосередитись на практичних речах. Що він має запитувати у батьків? Яку інформацію можна дозволити розповсюджувати? Де влаштувати похорон: у місті чи поза ним? І що робити, якщо Катаріна під час похорону з’явиться перед усіма друзями і родичами з інших місць, ніби піроманка, що прийшла помилуватися влаштованою нею ж самою пожежею?

«Можливо, вона усе це спланувала. Можливо, смерть Тайлера — це частина якогось темного, заздалегідь укладеного сценарію?»

Грім підстрибнув, ніби хтось вимовив ці слова уголос. Виряченими очима, відчуваючи, ніби сама його плоть почала сповзати по кістках, він дивився на свій мобільний телефон, що лежав поряд на столі. А за дві секунди той почав дзвонити. То була Клер.

— Алло.

— Роберте, вона зникла. Щезла секунду тому.

Спочатку він не зрозумів, звідки у кімнаті взявся важкий, затхлий, трупний сморід. «Гаразд, тоді приїжджай…», — почав було він, але тієї ж миті почув шепотіння. Грім обернувся, і його погляд зупинився на понівеченому, кошмарному обличчі Катаріни ван Вайлер. Її покалічені губи стиснулися у посмішку, туго натягнувши шви. Відкритий кутик рота зліва ворушився з граничною старанністю, і до його мозку почали проникати її спаплюжені слова. Зойкнувши, Грім випустив мобілку, похилився назад, перекинувся через стіл, збивши звідти на підлогу коробку з ручками, і плюхнувся поряд із нею з іншого боку.

Спокійно й обережно крокуючи, Катаріна обійшла навколо столу і стала перед ним.

— Роберте! Роберте! — доносився з телефону голос Клер.

Грім відповзав на дупі все далі, а відьма Чорної скелі підходила ближче і ближче, тихо ступаючи босими сірими ногами. Її нігті були хворобливо жовтого кольору, довгі і загнуті на кінчиках. Залізні ланцюги бряжчали на сухому тілі. Охоплений шаленою панікою, Грім наскочив на великий екран і прослизнув у куток… еге ж, завжди його заганяють у кут.

За кілька секунд Катаріна вже схилилася над ним своїм негнучким тілом, а її губи були біля самого його вуха. Втекти від мертвої жінки, не доторкнувшись до неї, ніяк не вдалося б, тож Роберт Грім завмер на місці, заткнув пальцями вуха й почав щосили співати. Але цього разу то вже була не мелодія «Katrina & the Waves», то був жалюгідний стогін, що геть не скидався на пісню; це була какофонія звуків, породжена інстинктом виживання, інстинктом захисту від відьминого шепоту — і весь цей час він був змушений дивитися в її зашиті очні ямки і вдихати її нудотний сморід, її запах твані та смерті.

Розділ 25

Метта тримали у стані медикаментозної коми до другої половини дня суботи. Він пробудився о четвертій, коли Стів, Джоселін, Мілфорд Гемптон (батько Джоселін, який прилетів з Атланти) та Мері Вандермеєр повернулися з обіду, що здебільшого лишився непочатим, у внутрішньому дворику лікарні.