Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Що?

Рон пирхнув, втупившись у днище верхнього ліжка.

- Ви собі продовжуйте. Бо ще зіпсую вам забаву.

Збитий з пантелику Гаррі глянув на Герміону, чекаючи допомоги, але вона лише головою похитала, збентежена не менше за нього.

- Що таке? - запитав Гаррі.

- Що таке? Нічого такого, - Рон і далі уникав погляду Гаррі. - Особливо для тебе.

На брезентовий дашок у них над головами капнуло кілька краплин. Починався дощ.

- Ні, я ж бачу - тебе щось гризе, - не погодився Гаррі. - Викладай, що там.

Рон звісив з ліжка довгі ноги й сів. Був він якийсь жалюгідний, не схожий на себе.

- Добре, викладу. Не сподівайся, що я стрибатиму від щастя, що нам треба знайти ще якусь дурню, про яку ти нічого не знаєш.

- Не знаю? - перепитав Гаррі. - Я не знаю?

Кап, кап, кап. Дощ дужчав. Краплі падали на встелений опалим листям берег, на річку, що жебоніла в темряві. Страх витіснив з душі Гаррі радість, бо Рон казав саме те, чого він очікував і водночас так боявся від нього почути.

- Ясно, що я тут кайфую, як ніколи, - бурчав далі Рон, - бо що таке покалічена рука, відсутність їжі й те, що спина щоночі замерзає. Просто я мав надію, що кілька тижнів тікаючи й ховаючись, ми хоч чогось досягнемо.

- Роне, - сказала Герміона так тихенько, що Рон міг удати, ніби її не почув, бо дощ уже щосили тарабанив по намету.

- Я думав, ти знаєш, на що йдеш, - сказав Гаррі.

- Я теж так думав.

- І що ж саме не виправдало твоїх сподівань? - поцікавився Гаррі. Його вже почала охоплювати злість. - Ти думав, що ми ночуватимемо в п’ятизіркових готелях? Щодня будемо знаходити по горокраксу? Думав, що на Різдво повернешся до мамусі?

- Ми думали, ти хоч знаєш, що робиш! - закричав Рон, зриваючись на ноги, а його слова пронизали Гаррі, як розпечені ножі. - Ми думали, що Дамблдор тобі сказав, що робити, думали, ти маєш якісь серйозні плани!

- Роне! - повторила Герміона, і тепер її голос цілком виразно прозвучав на тлі барабанного дробу дощу, проте Рон знову не звернув на неї уваги.

- Ну то вибач, що я тебе розчарував, - сказав Гаррі цілком спокійним голосом, хоч відчував усередині якусь порожнечу і розгубленість. - Я нічого від тебе не приховував і розповів усе, що мені казав Дамблдор. І якщо ти цього ще не помітив, то ми таки знайшли один горокракс...

- Ага, і не можемо його знищити, так само, як і знайти інші горокракси... словом, нічого в нас нема!

- Роне, зніми медальйон, - попросила незвично високим голосом Герміона. - Зніми, будь ласка. Ти б такого не казав, якби не носив його цілісінький день.

- Та ні, казав би, - заперечив Гаррі, бо не хотів чути виправдань Ронових дій. - Думаєте, я не помічав, як ви шепотілися в мене за спиною? Думаєте, не здогадувався, про що ви говорили?

- Гаррі, нічого ми не...

- Не бреши! - накинувся на неї Рон. - Ти сама казала, що розчарована, казала, що теж думала, ніби в нього були серйозніші плани, ніж просто...

- Я такого не казала... Гаррі, це не так! - крикнула вона. Дощ тарабанив по намету, сльози текли по Герміониному обличчю, а те хвилювання, що охопило їх усього кілька хвилин тому, безслідно зникло, наче феєрверк, що спалахує й гасне, залишаючи по собі темряву, вогкість та холод. Ґрифіндорів меч був захований невідомо де, а вони, троє підлітків, сиділи тут, у наметі, і єдиним їхнім досягненням було те, що вони й досі живі.

- Чого ж ти й досі тут? - запитав Гаррі.

- Я й сам не знаю, - відповів Рон.

- То йди додому, - запропонував Гаррі.

- Може, й піду! - крикнув Рон і підійшов на кілька кроків до Гаррі, але той не відсахнувся.

- Ти що, не чув, що казали про мою сестру? Але тобі це до одного місця, це ж тільки Заборонений ліс, і Гаррі Поттеру, з-яким-і-не-таке-бувало, глибоко наплювати, як там вона, а мені не наплювати, бо там є гігантські павуки й інша шизуха...

- Я лише казав... що вона там не сама, з ними Геґрід...

- ...ага, я знаю - тобі на все наплювати! А всі інші в моїй родині як? Ти чув, як казали: «Вистачить з Візлів поранених дітей»?

- Так, я...

- Тебе не турбувало, що це означає?

- Роне! - Герміона стала між ними, - не думаю, що малася на увазі якась нова біда, про яку ми ще не чули. Подумай, Роне, - Білл уже й так у шрамах, багато людей бачило, що Джордж утратив вухо, а ти зараз нібито прикутий до ліжка зі смертельною формою бризкухи. Я впевнена, що малося на увазі тільки це...

- О, ти така впевнена? Звичайно, навіщо про них думати? У вас же все нормально, батьки в безпечному місці...

- Мої батьки мертві! - загорлав Гаррі.

- З моїми теж могло таке статися! - крикнув у відповідь Рон.

- То ГЕТЬ звідси! - заревів Гаррі. - Вали до них, прикинься, що одужав від бризкухи, й мамуся тебе відгодує і...

Рон несподівано смикнув рукою. Гаррі зреагував, та перш ніж обидва встигли вихопити з кишень чарівні палички, Герміона підняла свою паличку.

- Протеґо! - крикнула вона, й між нею та Гаррі з одного боку й Роном з другого виріс невидимий щит. Потужне закляття змусило їх відсахнутися на кілька кроків, і тепер Гаррі й Рон люто дивилися один на одного через прозорий бар’єр, немовби вперше побачившись. Гаррі відчув до Рона глибоку ненависть. Щось між ними зламалося.

- Залиши горокракс, - сказав Гаррі.

Рон стяг через голову ланцюжок і жбурнув медальйон на стілець. Тоді повернувся до Герміони.

- Ти що робиш?

- Тобто?

- Ти залишаєшся чи як?

- Я... - Вона аж зіщулилася, неначе від болю. - Так... так, Роне, я залишаюся, ми ж казали, що підемо з Гаррі, казали, що допоможемо...

- Мені все ясно. Ти вибрала його.

- Ні, Роне... прошу тебе... вернися, вернися!

Їй заступило дорогу власне ж закляття «щит». Поки вона його розчакловувала, Рон уже вилетів кудись