Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер 📚 - Українською

Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малюк на мільйон" автора Тая Смоленська, Ая Кучер. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 96
Перейти на сторінку:

— Сідай у машину. Удома поговоримо.

Подумки я даю собі стусана, що знову зриваюся і підвищую на неї голос. Але я тільки так умію показувати занепокоєння і небайдужість до когось.

Бо цунамі хвилювань повертається, накриває з головою. Якщо Еліна приїхала до мене, отже, її ніхто не викрадав, не образив. З нею весь час усе було гаразд, поки я роздавав команди своїм людям. Тільки зникла десь на дві години, не попередивши.

— Даміре, — дівчина відсторонюється, судомно зітхає. — У мене готівки мало, я обіцяла заплатити водієві…

— Сідай, — намагаюся звучати максимально м’яко. — Я розберуся.

— Добре. І… Алієв, у мене дуже поганий день. Жахливий! Тому, будь добрий, коли повернешся — говори зі мною нормально, — біжить до машини, струснувши темним волоссям наостанок. Усміхаюся, хоча це абсолютно недоречно. Але вміння Елі кусатися і шипіти — заворожує.

Як тоді, коли вічність тому вона змусила мене перепросити за якусь дурість. Мабуть, тоді я вперше й потрапив на цей гачок під назвою «кохання».

— Божевільний, — продовжує бурчати старий. — Ти міг мою ластівку побити.

— Я б оплатив будь-які збитки, — заспокоюю його, дістаючи гаманець. Відраховую кілька купюр. — Цього достатньо?

— Кхм, так. Але ти краще уважніше приглядай за своєю дружиною. Хіба це справа — посеред поля загубилася?

— Поля? Зрозумів, буду стежити уважніше.

Яке до біса поле взагалі?!

Ми зі старим розходимося, я сідаю за кермо. Міцно стискаю його, ховаючи емоції під маскою байдужості. Еля має рацію, зриватися на неї — не вихід. Хоча дуже хочеться.

Я відганяю машину вбік, паркуюся і лише після цього розвертаюся до дівчини. Чекаю її пояснень або нових претензій. Але зовсім не очікую того, що Еля кинеться до мене.

— Даміре, я так злякалася, — шепоче, утикаючись носом у мою шию. — Мені так страшно було.

— Ну-ну, — з розрадами в мене так собі. Гладжу по спині, слухаю тихі схлипи. Можу видавити лише жалюгідне: — Тобі не можна хвилюватися.

— Даремно я тебе не послухала. Потрібно було взяти водія.

— Твій таксист виявився негідником?

— Що? Ні. Ні, там… Алевтина така змія.

— Твоя мачуха? Давай ми поїдемо до мене в офіс, ти заспокоїшся й розповіси мені все, домовилися?

— Так.

Ми ще трохи сидимо, обійнявшись, поки Еліна не знаходить у собі сили відсторонитися. Уважно оглядаю дівчину, переконуючись у тому, що з нею все добре. Трохи блідіша, ніж зазвичай, губи тремтять, але загалом — все гаразд.

Я видихаю нарешті. Уся напруга зникає. Розумію, що почуте мені не сподобається, але заспокоює вже те, що між нами з дружиною все чудово.

Вона не намагалася кинути мене. А це, виявляється, мучило найсильніше. А тих, хто її образив, я ще знайду і змушу поплатитися.

Я перехоплюю долоню Еліни, і вона чіпляється за мою руку так, наче це рятівне коло. Щоки дівчини спалахують червоним, варто доторкнутися губами до тонких пальчиків.

— Олено, принесіть чай і щось солодке, — прошу, коли ми повертаємося в офіс. — І нехай Сафаров зайде, як зможе. Перекажіть, що його допомога в справі більше не потрібна.

— Напевно, потрібна, — тихо пищить поруч Еля, невпевнено поглядаючи.

— Загалом, нехай зайде до мене.

Вирішую, підштовхую Еліну в бік кабінету. Допомагаю їй опуститися в крісло, а сам намагаюся зрозуміти, куди моя дівчинка встигла вляпатися.

Еля, трохи помовчавши, починає розповідати все. І як за квітами пішла, і як якийсь чорний фургон зупинився біля неї. Дівчина говорить і говорить. Переривається лише в моменті, коли секретарка заносить чай.

Бере перерву, роблячи кілька ковтків, а потім закінчує розповідь тим, як вона намагалася хоч одну живу душу в тій глушині знайти.

З кожним словом я похмурнішаю дедалі більше. Хочу зірватися з місця й поїхати на пошуки того смертника, який погрожував моїй дружині. Кинув її посеред дороги!

— Федір, чоловік, який мене привіз, він працює сторожем там, — пояснює, як вибралася. — Так я його і знайшла.

— Сторожем? У полі?

— Так, щоб ніхто не зіпсував урожай. Буває, що інші фермери можуть так вчинити. Спалити, якщо якісь чвари між собою. Наприклад, ти чув, що…

— Елю, мене не аграрні війни цікавлять.

— Точно. Так ось, я спершу попросила зателефонувати тобі, щоб ти мене забрав. Але потім зрозуміла, що не знаю номер твого телефону. Або ще чийсь. А мій телефон у того амбала залишився. Він його вкрав.

— Тихіше, — тягну дівчину до себе, коли вона починає схлипувати. — Нічого страшного не сталося. Я тобі новий телефон куплю. Усе нормально.

— Не в цьому справа.

— Знаю.

Просто в подарунках я хороший, а в розрадах — не дуже. Бурмочу якусь нісенітницю, кажу все, аби Еліна заспокоїлася. Це допомагає.

1 ... 84 85 86 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"