Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Я заплющила очі і приготувалася вмирати, тьма витісняла світло, звуки згасали, усвідомлення себе і сприйняття власного тіла повільно сходило нанівець. Але раптом чиясь сильна рука, немов кліщами, вхопила мене за плече, повертаючи відчуття болю:

 - Та ні! - почувся рик, який ударив по барабанних перетинках так, що я застогнала. - Так не піде!!! Я не дозволю тобі померти!!!

Демон підхопив мене, немов пушинку, і я побачила, що стеля така вже низька, що йому вже доводиться пригинатися, та й стіни недозволено наблизилися. А мені стало так добре, так затишно в його міцних руках, що навіть думка з'явилася в порожній голові: «Ось так! Так! Так! Так і нести, і ніколи не відпускати!»

На жаль! Мрія не збулася. Мирт знову опустив мене на підлогу і почав пропихати в дірку. Обдерта обшивка чіплялася за одяг, рвала, залишала довгі болючі подряпини на шкірі, тіло здавалося суцільним синцем, але моїх сил не вистачало, щоб відбитися від інквізитора, я могла тільки слабо стогнати. Зрештою, я пролізла, і добре, хоч голову притримав нестерпний демон, а то до всього іншого отримала б струс мозку, якщо він там, звичайно, є, в чому я вже глибоко сумніваюся.

Мирт спустився слідом, придавивши мене своїм великим тілом і ледь не вичавив при цьому душу. Я вже думала: все, не померла раніше - доведеться помирати таким ось екстравагантними способом, бути задушеною коханим. Але демонові врешті-решт вдалося злізти з мене і вмоститися поруч на боці. Я зробила судомний вдих і відкрила очі. Та що ж таке відбувається? Померти спокійно не дають! Крізь каламутну пелену змогла розгледіти, що ми знаходимося в досить вузькій трубі, мабуть, повітропровід. Звісно, що удвох в ньому розміститися комфортно не вдалося. Тільки не треба мене більше чіпати.

 - О-ох...

 - Ксюшо, більше не стогни, добре? Інакше нас можуть почути!

Хотіла відповісти «Постараюся», але змогла тільки злегка кивнути. І то хліб. Хоча пізніше я подумала, що варто було попросити мене просто кинути. Або добити, щоб не мучилася. Тому що подальша подорож по трубах виявилася настільки болісною для мого понівеченого тіла, що у мене в голові била молотом тільки одна єдина думка: «Хоч би це закінчилося! Швидше! Будь-яким чином!»

Мирт повз сам і тягнув мене за собою. Тіло моє перетворилося на відбивну котлету. Тепер я знаю, що відчуває свинина після смерті! А вже як нам вдавалося по трубах підніматися, я так і не зуміла зрозуміти, тому що і так все, що відбувалося сприймала якимось недогризком свідомості. Але, в підсумку, ми дісталися до зали, де зберігалися бокси з моїми божественними батьками. З нелюдською, точніше навіть, з недемонською силою Мирт пробив прохід, і ми опинилися в приміщенні. Ось тут мене, сто раз забиту по дорозі, демон дуже дбайливо підняв і переніс в крісло для оператора, яке зараз пустувало, де я в моторошно незручному положенні могла продовжувати дивитися шоу «Як розізлити демона», що розгорталося передо мною.

Мирт здавався живим смерчем. Він розгромив пульти, але бокси не відкрились, зате всю Зоряну Вежу наповнило утробне виття сирен. Тоді демон голими руками порвав бокси, і в той самий момент мене накрило найпотужнішим потоком двох енергій: руйнування і творення. Немов водяними потоками охопили вони вежу, стікаючи згори вниз, і я зрозуміла, що гра піратів цього разу програна. Немає нічого більш могутнього у світі, ніж діючі в парі його творці. І це значить, що все у нас вийшло! Ксена врятована! Творець і Руйнівник на волі! Миру мир!

І на цій райдужній ноті я попливла у НЕБУТТЯ....